неОфіційний сайт студентів НАСОА (ДАСОА)

Банківська система Сінгапуру

Aloha — Thu, 10 Mar 2011 23:03:09 GMT

Сінгапур є одним з провідних фінансових центрів світу і головним розподільчим вузлом фінансів у Південно-Східній Азії.
Не дивно тому, що країна створила одну з найбільш передових банківських систем світу, що нараховує, приблизно, 700 місцевих та іноземних банківських і фінансових установ, що надають послуги починаючи від споживчого банківського обслуговування та управлінням активами і закінчуючи біржовими, банківськими інвестиційними та спеціалізованими стразового послугами.

Провідними банками Сінгапуру є АБН АМРО, Сітібанк, ДБС, ЕйчЕсБіСі, ОуЕсБіСі, Стандард Чартерд і ЮОБ. Центральним банком країни є Грошово-кредитна адміністрація Сінгапуру (MAS), яка визначає монетарну політику, регулює діяльність банківських та фінансових установ і випускає валюту. Незважаючи на відсутність в даний час підтримується урядом програми страхування депозитів, MAS планує створення такої системи в найближчому майбутньому. Діяльність комерційних банків в Сінгапурі ліцензується і підпорядковується Закону про банківську діяльність.

Комерційні банки можуть займатися всіма можливими видами банківської діяльності. Крім надання комерційних банківських послуг, у тому числі приймання депозитів, чекових розрахунків і кредитування, банки можуть також займатися будь-яким іншим видом банківського бізнесу, який регулюється або дозволяється MAS, включаючи консультаційні послуги в сфері фінансів, брокерські послуги у сфері страхування та послуги з розміщення капіталу на ринку. (Розділ 30 Закону про банківську діяльність встановлює всі можливі види банківської діяльності).

Комерційні банки та їх представники не обов'язково повинні окремо ліцензуватися для здійснення такої діяльності, але зобов'язані дотримуватися вимог кодексу поведінки при здійсненні господарської діяльності, яке пропонується в Законі про фінансові консультантів (IA) і Законі про цінні папери і ф'ючерсах (SFA), відповідно. У липні 2001 р. Закон про банківську діяльність був змінений, заборонивши банкам займатися нефінансової діяльністю. Банкам надали три роки, до липня 2004 р., на завершення своєї нефінансової діяльності. У серпні 2003 р. цей пільговий період був продовжений ще на 2 роки до липня 2006 р. для тих банків, які звернулися до MAS з проханням про продовження. В даний час в Сінгапурі функціонують 113 комерційних банків. П'ять з них зареєстровані на місцевому рівні і належать трьом вітчизняним банківським групам. Комерційні банки працюють як банки, що надають повний набір послуг, оптові банки або офшорні банки.

Банки, що надають повний набір послуг

Надають повний набір послуг банки можуть надавати всі послуги, передбачені Законом про банківську діяльність. В даний час в Сінгапурі існують 28 таких банків. П'ять із них мають місцеву реєстрацію і належать 3 вітчизняним банківським групам, а інші 23 банку є філіями банків, зареєстрованих за кордоном. Шість з цих 23 філій іноземних банків одержали привілей реалізовувати повний набір банківських послуг. Іноземні банки, що надають повний набір послуг і користуються зазначеної привілеєм, можуть мати лише 15 відділень і / або окремих від їхніх офісів банкоматів, з яких максимум 10 можуть бути відділеннями філій. Ці банки можуть використовувати банкомати спільно між собою і вільно змінювати місцезнаходження своїх відділень. З 1 липня 2002 мають привілеї банки отримали дозвіл надавати дебетові послуги по мережі EFTPOS (електронні перерахування коштів), пропонувати Додатковий пакет пенсійного забезпечення, використовувати інвестиційні рахунки (CPF Investment Scheme accounts) та приймати термінові депозити в рамках інвестиційної схеми і схеми з мінімальною сумою депозиту.

Гуртові банки (Оптові)

Гуртові банки можуть займатися такою ж банківською діяльністю, що і банки, що надають повний набір послуг за винятком того, що вони не мають права надавати роздрібні банківські послуги з сінгапурським доларом. Вони функціонують відповідно до виданих MAS Рекомендаціями по роботі оптових банків. У Сінгапурі є 37 оптових банків, і всі вони є філіями закордонних банків.

Офшорні банки

Офшорні банки мають право займатися такими ж видами діяльності, що і банки, які надають повний набір послуг, і оптові банки при здійсненні діяльності з азіатськими валютами, вираженими в одиницях азіатських валют (ACU). Одиниці азіатських валют - це бухгалтерська одиниця, використовувана банками для обліку всіх своїх операцій в іноземних валютах, здійснених на азіатському доларовому ринку. Операції банків в сінгапурських доларах враховуються окремо у внутрішніх банківських одиницях (DBU). Обсяг операцій, здійснених у внутрішніх банківських одиницях офшорними банками дещо обмежений в частині операцій з резидентами в порівнянні з оптовими банками. ООфшорні банки функціонують відповідно до виданих MAS Рекомендаціями для офшорних банків.

У рамках програми лібералізації діяльності банків офшорним банкам була надана велика свобода дій при здійсненні оптових операцій з сінгапурським доларом. Ліміт видачі позичок у сінгапурських доларах для офшорних банків було збільшено до 500 млн. Тепер ці банки можуть здійснювати операції «своп» у сінгапурських доларах стосовно до надходжень від випуску сінгапурських доларових облігацій, якими такі банки управляють або випускають.

Всього в Сінгапурі функціонують 48 офшорних банків, і всі вони є філіями закордонних банків.

Торговельні банки

Крім описаних трьох категорій комерційних банків існують фінансові установи, які можуть працювати як торгові банки. Торговельні банки схвалені Грошово-кредитної Адміністрацією відповідно до законодавства, та їх діяльність підпорядковується Директивам про торговельні банках. Операції таких банків в одиницях азіатських валют також виконуються у відповідності з Законом про банківську діяльність. Як правило, торгові банки займаються фінансуванням корпоративних осіб, підпискою на випущені акції та облігації, злиттям і приєднанням компаній, управлінням інвестиційними портфелями, консультуванням з менеджменту та іншими оплатній діяльністю. Більшість торговельних банків з дозволу MAS працюють з одиницею азіатських валют, через яку вони конкурують з комерційними банками на азіатському доларовому ринку. Що стосується DBU, то торгові банки не мають права приймати депозити до запитання, ощадні депозити або позичати кошти у населення. Разом з тим, їм дозволено приймати депозити або позичати кошти у банків, фінансових компаній, акціонерів і компаній, контрольованих їх акціонерами. Всього в Сінгапурі діють в даний час 52 торгових банку.

Фінансові компанії

Фінансові компанії концентрують свою діяльність на фінансуванні в невеликих розмірах, у тому числі кредитують придбання в розстрочку автомобілів, товарів тривалого користування, і видають позики для придбання житла. Фінансові компанії отримують ліцензії і функціонують відповідно до Закону щодо фінансових компаній. Фінансові компанії не мають права відкривати депозитні рахунки, за якими можна знімати кошти на вимогу за чеками, векселями або платіжною вимогою. Їм також не дозволяється надавати незабезпечений кредит на суму понад 5 000 сінгапурських доларів будь-якій особі або для здійснення угоди в будь-якій іноземній валюті, золоті або інших дорогоцінних металах, або купувати пакети акцій, деноміновані в іноземній валюті, акції або боргові цінні папери. Однак, фінансові компанії, що володіють капіталом понад 10 млн сінгапурських доларів, можуть, звертатися з проханнями про дозвіл здійснювати операції в іноземних валютах, дорогоцінних металах та акціях, деномінованих в іноземних валютах. Такий дозвіл видається за умови, що в будь-який момент часу сукупна сума наданого кредиту в іноземній валюті не перевищить 10% капіталу фінансової компанії. У Сінгапурі функціонують 3 фінансових компанії.

Деякі основні фінансові установи, які функціонують у Сінгапурі у відповідності з ліцензією на надання повного спектру послуг:

АБН АМРО БАНК НВ (ABN AMRO BANK NV)
АМЕРІКАН ЕКСПРЕС БАНК ЛТД. (AMERICAN EXPRESS BANK LTD) (AMERICAN EXPRESS BANK LTD)
БАНГКОК БАНК ПАБЛІК КОМПАНІЇ ЛІМІТЕД (BANGKOK BANK PUBLIC COMPANY LIMITED) COMPANY LIMITED)
БАНК ОВ АМЕРИКА, Нешнл АССОСІЕЙШН (BANK OF AMERICA, NATIONAL ASSOCIATION)
БАНК ОВ ЧАЙНА ЛІМІТЕД (BANK OF CHINA LIMITED)
БАНК ОВ ІСТ Ейша ЛТД. (BANK OF EAST ASIA LTD) (BANK OF EAST ASIA LTD)
БАНК ОВ ІНДІЯ (THE BANK OF INDIA)
БАНК ОВ ТОКІО-МІЦУБІСІ, ЛТД. (BANK OF TOKYO-MITSUBISHI, LTD) (BANK OF TOKYO-MITSUBISHI, LTD)
БНП Паріба (THE BNP PARIBAS)
КАЛІОН (CALYON)
Сітібанк НА (CITIBANK NA)
Сітібанк СІНГАПУР ЛІМІТЕД (CITIBANK SINGAPORE LIMITED)
ЕйчЕл БАНК (HL BANK)
ГОНКОНГ ЕНД ШАНХАЙ БАНКІНГ КОРПОРЕЙШН ЛІМІТЕД (HONGKONG AND SHANGHAI BANKING CORPORATION LIMITED)
Індіан БАНК (THE INDIAN BANK)
Індіан ОВЕРСІЗ БАНК (INDIAN OVERSEAS BANK)
18. Дж.П. МОРГАН ЧЕЙЗ БАНК Н.А. (JPMORGAN CHASE BANK, NA) (JPMORGAN CHASE BANK, NA)
МАЛАЙАН БАНКІНГ БХД (MALAYAN BANKING BHD)
ПТ БАНК Негара ІНДОНЕЗІЯ (ПЕРСЕРО) ТБК (PT BANK NEGARA INDONESIA (PERSERO) TBK)
ЕрЕйчБі БАНК БЕРХАД (RHB BANK BERHAD)
Сазерна БАНК БЕРХАД (SOUTHERN BANK BERHAD)
Стандард ЧАРТЕРД БАНК (STANDARD CHARTERED BANK)
СУМІТОМО Міцуї БАНКІНГ КОРПОРЕЙШН (SUMITOMO MITSUI BANKING CORPORATION)
ЮКО БАНК (UCO BANK)

Менеджмент персоналу

Aloha — Sat, 25 Dec 2010 19:23:14 GMT

Посилання в Змісті тільки на сторінки. На кожній сторінці 5ть відповідей на питання.

Зміст

1. Цілі та задачі кадрового планування
2. Принципи та етапи кадрового планування
3. Види кадрового планування
4. Визначення потреби підприємства у персоналі

5. Служба персоналу
6. Відділ кадрів
7. Кадрове діловодство
8. Розвиток персоналу як засіб забезпечення конкурентоспроможності підприємства
9. Первинна професійна підготовка кадрів

10. Підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів
11. Планування кар’єри
12. Створення та підготовка резерву на заміщення вакантних посад
13. Організація процесу набору працівників в організацію
14. Внутрішні та зовнішні джерела набору працівників

15. Профорієнтація
16. Процес та методи відбору кадрів
17. Адаптація нових працівників
18. Сутність, види та завдання оцінювання персоналу
19. Система оцінки персоналу
20. Відмінності в оцінці різних категорій працівників
21. Атестація персоналу

22. Соціальне партнерство
23. Колективний договір
24. Профспілки
25. Нормативно-правова база менеджменту персоналу
26. Науково-методичне та кадрове забезпечення менеджменту персоналу
27. Матеріально-технічне та фінансове забезпечення менеджменту персоналу

28. Структура персоналу
29. Категорії персоналу
30. Рух персоналу
31. Чисельність персоналу організації
32. Колектив як соціальна група

33. Етапи створення і розвитку трудового колективу
34. Структура та ефективність роботи трудового колективу
35. Корпоративна культура в систему управління персоналом
36. Сутність та стадії згуртованості колективу
37. Соціально-психологічні особливості колективу

38. Соціальні ролі та відносини в колективі
39. Поняття та значення кадрової політики підприємства
40. Стратегії управління персоналом
41. Зміст кадрової політики на різних етапах життєвого циклу підприємства
42. Сутність ефективності менеджменту персоналу

43. Витрати на персонал
44. Організаційна, соціальна та економічна ефективність менеджменту персоналу
45. Сутність та значення мотивації персоналу.
46. Матеріальна мотивація трудової діяльності
47. Системи оплати праці
48. Організація преміювання персоналу

49. Методи нематеріальної мотивації трудової діяльності
50. Основні типи професійної культури менеджменту персоналу
51. Сутність та методологія менеджменту персоналу

Тиркало - Банківська справа (2000)

Admin — Wed, 08 Dec 2010 19:36:38 GMT

Зміст

СТ. 1
* Місце і роль банків у системі ринкової інфраструктури.
* Правова основа діяльності банків. Функції банків.
* Загальна характеристика операцій банку з формування капіталу і банківських зобов
* Загальна характеристика банківських активів (вимог)
2
* Розвиток і розширення ринку банківських послуг в Україні
* Платіжний оборот, його суть, структура, проблеми та шляхи вдосконалення в сучасних умовах
* Безготівкові розрахунки, їх суть, значення, класифікація, принципи організації. Методи (способи) здійснення платежів при безготівкових розрахунках.
* Поточні та інші рахунки клієнтів у банках, порядок їх відкриття й режим операцій із ними
* Черговість платежів та її сучасний стан
3
* Порядок оформлення розрахункових документів і отримання їх банками
* Розрахунки із застосуванням платіжних доручень
* Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень
* Порядок здійснення розрахунків чеками
* Розрахунки акредитивами
4
* Порядок використання векселів у господарському обороті
* Розрахунки при здійсненні заліку взаємної заборгованості
* Розрахунки платіжними вимогами без акцепту платників та безспірне стягнення коштів. Інкасові доручення (розпорядження).
* Відповідальність за порушення виконання грошових зобов
* Види та порядок відкриття рахунків населенню
5
* Перерахування заробітної плати та інших доходів на вклади
* Списання сум із рахунків вкладників за їх дорученням
* Розрахунки розрахунковими чеками
* Перекази вкладів і коштів населення
* Система електронних банківських послуг населенню
6
* Перспективи розвитку розрахункових послуг населенню
* Основи організації системи міжбанківських розрахунків в Україні (їх зміст, основні поняття, організаційні та нормативно-правові засади)
* Встановлення кореспондентських відносин із відкриттям кореспондентського рахунка.
* Здійснення міжбанківських розрахунків через систему електронних платежів НБУ
* Моделі обслуговування кореспондентських рахунків комерційних банків (філій) у СЕП НБУ
7
* Відкриття та ведення рахунків банків - кореспондентів (резидентів) у грошовій одиниці України
* Здійснення розрахунків за результатами клірингу
* Здійснення розрахунків через внутрішньобанківську платіжну систему (ВПС)
* Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів з кореспондентських рахунків банків
* Виконання заходів щодо арешту грошових коштів на кореспондентських рахунках банків
8
* Шляхи здійснення міжбанківських розрахунків
* Безспірне стягнення та безакцентне списання коштів із кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в уповноважених банках.
* Виконання уповноваженими банками заходів щодо арешту грошових коштів на кореспондентських рахунках банків (резидентів і нерезидентів)
* Зміст та основні завдання установ банків у роботі з готівкового обігу
* Організація касової роботи на підприємствах, в організаціях, установах
9
* Ліміти залишку готівки в касах підприємств, організацій, установ, їх значення, порядок визначення
* Порядок і строки здавання виручки в каси банків. Витрачання готівки безпосередньо із виручки
* Система прогнозування готівкового обігу в Україні (загальна характеристика)
* Надходження торговельної виручки
* Видача на оплату праці, грошові виплати й заохочення, інші виплати, що не входять до складу фонду оплати праці
10
* Видача на виплату пенсій, допомоги і страхових відшкодувань
* Надходження від підприємств поштового зв
* Контрольно-економічна робота банків зі своєчасного залучення та повноти надходження готівки в їхні каси
* Організація контролю за видачею грошей із кас банків
* Організація контролю установ банків за дотриманням касової дисципліни
11
* Порядок підкріплення операційних кас комерційних банків
* Звітність банків про касові обороти
* Суть і значення емісійно-касового регулювання
* Резервні фонди грошових білетів та монет НБУ, порядок їх створення, лімітування залишків, розпорядження ними та режим функціонування.
* Оборотні каси НБУ, порядок їх організації, лімітування залишків готівки, режим функціонування
12
* Порядок регулювання НБУ касових ресурсів, касове обслуговування комерційних банків
* Кредитне регулювання, банківські ресурси, їх види та класифікація
* Власний капітал банку, його склад, структура, джерела формування, механізм поновлення, функції
* Характеристика залучених і запозичених банківських ресурсів
* Депозитні (вкладні) операції комерційних банків, їх види та характеристика
13
* Управління ресурсами комерційних банків на макроекономічному рівні
* Управління ресурсами комерційних банків на мікрорівні
* Кредитні та інші вклади ресурсів комерційних банків, їх прогнозування та регулювання
* Нормативні показники діяльності комерційного банку, їх роль
* Нормативи капіталу
14
* Нормативи ліквідності
* Нормативи ризику
* Контроль НБУ за дотриманням і показників діяльності комерційних банків. Санкції
* Основні принципи та умови кредитування банками клієнтів
* Механізм кредитування: суть й основні елементи. Суб*єкти кредитування
15
* Форми кредитування та сфера їх застосування
* Кредитна угода, її зміст і значення для організації кредитних відносин
* Порядок видачі позик на конкретні цілі, їх документальне оформлення та скерування
* Визначення строків і порядок погашення позик. Умови та порядок відстрочки погашення позик
* Плата за кредит. Порядок визначення, нарахування та сплати відсотків
16
* Кредитний ризик та методи управління ним
* Форми забезпечення повноти й своєчасності повернення позик
* Порядок формування та використання резервів для покриття втрат від кредитної діяльності банків
* Банківський контроль та кредитні санкції
* Класифікація банківських кредитів
17
* Контокорентний кредит
* Ломбардний та іпотечний кредит
* Консорціумний та паралельний кредит
* Бланкові кредити (довірчі, партнерські)
* Кредити
18
* Особливості кредитування фермерських (селянських)господарств
* Суть і види споживчих кредитів
* Основні умови споживчого кредитування
* Особливості кредитування фізичних осіб на споживчі цілі та на нагальні потреби
* Кредити фізичним особам для інвестиційної діяльності
19
* Порядок оформлення та видачі споживчого кредиту
* Пролонгація кредитного договору та відстрочення/розстрочення платежів за споживчим кредитом
* Порядок погашення споживчого кредиту, нарахування та сплати процентів за користування ним
* Робота з нестандартними споживчими кредитами
* Міжбанківський ринок кредитних ресурсів, його склад і структура
20
* Економічна суть і види кредитів, що надаються НБУ комерційним банкам
* Кредитування НБУ комерційних банків через проведення кредитних аукціонів
* Кредити під заставу державних цінних паперів
* Рефінансування комерційних банків у формі переобліку
* Взаємне кредитування комерційних банків: умови, порядок, контроль
21
* Суть і цілі банківських інвестицій. Інвестиційна політика банків
* Класифікація операцій комерційних банків із цінними паперами
* Цінні папери у портфелі банку
* Посередницькі операції комерційних банків з цінними паперами
* Довірчі (трастові) операції комерційних банків
22
* Випуск цінних паперів комерційними банками
* Депозитарії комерційних банків
* Зв'язок інвестиційних операцій із позичковими операціями.
* Формування резервів для покриття збитків від інвестиційної діяльності
* Основні умови, принципи та загальна характеристика валютних операцій
23
* Валютне ліцензування комерційних банків
* Порядок відкриття і ведення валютних рахунків
* Порядок купівлі та продажу банками валюти. Участь банків на валютній біржі
* Валютний ризик та методи його мінімізації. Валютна позиція
* Організація кореспондентських відносин з іноземними банками
24
* Основні умови та порядок здійснення міжнародних розрахунків
* Документарне інкасо
* Акредитив
* Банківський переказ
* Кредитування експортно-імпортних операцій
25
* Робота банків з іноземними інвестиціями
* Ризик, який виникає при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності
* Доходи банків, їх склад і структура, джерела формування
* Витрати банків, їх склад і структура
* Банківський прибуток, порядок його розподілу та використання
26
* Фонди банків, їх види, порядок формування та використання
* Основні показники ефективності діяльності банків
* Банківський нагляд та процедура банкрутства

РОБОТА З ПРОБЛЕМНИМИ БАНКАМИ

Admin — Sun, 22 Aug 2010 21:47:16 GMT

8.7. РОБОТА З ПРОБЛЕМНИМИ БАНКАМИ

Головною функцією банківського нагляду є виявлення проблемних банків і застосування відповідних заходів щодо них.

З погляду розумного (пруденційного) банківського нагляду проблемним є банк, який демонструє можливість чи вірогідність банкрутства; банкрутство банку може зумовити одна з двох класичних причин:

1) неплатоспроможність, що означає відсутність у банку дос
татньої кількості активів, щоб виконати свої зобов'язання. Іншими
словами, коли банк відчуває дефіцит власних коштів (має від'ємний
капітал), він визнається неплатоспроможним;

2) неліквідність, тобто банк не у змозі виконати свої зобов'язан
ня перед вкладниками чи кредиторами.

Теоретично неплатоспроможний банк може продовжувати функціонувати, особливо якщо центральний банк дає йому свої кошти, тобто підвищує його ліквідність, щоб дати можливість виконати свої зобов'язання.

Критерії проблемної діяльності визначаються на підставі аналізу дотримання банком пруденційних норм і нормативів ведення банківської справи: показників обов'язкових економічних нормативів та інших норм, передбачених нормативними актами Національного банку України.

Критерії проблемної діяльності різняться:

а) за характером інформації, яка грунтується на аналізі основних показників фінансового стану комерційного банку. Ці показники узагальнені в системі «CAMEL»;

б) за джерелами надходження та періодичністю (оперативністю)
отримання інформації:

— оперативна інформація, отримана в процесі безвиїзного контро
лю, — бухгалтерська і статистична звітність, щоденні баланси тощо;

— інформація, отримана в результаті здійснення службою бан
ківського нагляду Національного банку України інспекцій діяльнос
ті комерційних банків та їхніх установ;

— інформація, отримана від контрольних та правоохоронних ор
ганів тощо;

— інформація, отримана в результаті перевірок діяльності ко
мерційних банків незалежними аудиторськими організаціями, упов
новаженими відповідно до чинного законодавства на здійснення та
ких перевірок;

в) за порядком затвердження критеріїв:

— обов'язкові економічні нормативи, встановлені в законодав
чому порядку Законом України «Про банки і банківську діяльність»;

— орієнтовні показники діяльності комерційних банків, які зат
верджуються Правлінням Національного банку України.

Невиконання один або кілька раз комерційним банком обов'язкового економічного нормативу є підставою визнання його проблемним.

Комплексна рейтингова оцінка комерційного банку за системою «CAMEL» визначається на підставі оцінки кожного компонента системи за результатами виїзного інспектування банку (у період між інспекторськими перевірками — оперативним шляхом).

Проблемний характер діяльності комерційного банку, який потребує спеціальної уваги служби банківського нагляду, може визначатися на підставі таких загальних оцінок.

Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «5», має велику імовірність краху в найближчому майбутньому, його життєздатність та платоспроможність перебувають під загрозою. Фінансовий стан банку є настільки критичним, що потребує невідкладної допомоги з боку акціонерів або зовнішніх джерел фінансової допомоги. За відсутності негайних і рішучих виправних заходів банк має бути реорганізованим (через злиття, приєднання) або ліквідований.

Комерційний банк, який дістав рейтингову оцінку «4», має значні фінансові недоліки, що призвели до небезпечного і нестабільного його фінансового стану, оскільки не були своєчасно усунені керівництвом банку.

Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «З», характеризується такими недоліками фінансового стану, які можуть бути визначені в діапазоні від помірно серйозних до таких, що характеризують фінансовий стан банку як незадовільний. У разі погіршення загального стану в економіці діяльність комерційного банку стає в таких умовах уразливою, його фінансовий стан може погіршитися,

якщо проведені керівництвом банку заходи усунення недоліків виявилися неефективними.

Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», негайно включаються до категорії проблемних банків.

Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «З», можуть бути включені до категорії проблемних за рішенням Правління Національного банку України.

Усі комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», мають недостатній розмір капіталу.

Критерії проблемної діяльності за ознакою «достатність капіталу» визначаються за такими основними показниками:

1) капітал банку (норматив Н1);

2) платоспроможність комерційного банку (норматив НЗ);

3) достатність капіталу (норматив Н4).

На підставі результатів аналізу інспектори служби банківського нагляду визначають якість активів банку, здатність керівництва управляти ними, оцінювати адекватність інформаційної системи управління.

Крім виконання банком обов'язкових нормативів, інспектори оцінюють також ризик банківських активів (кредитний ризик) через класифікацію цього ризику.

Служба банківського нагляду зосереджує свою увагу на класифікованих активах, особливо на позиках, що є нестандартними (проблемними).

Комерційні банки, що мають високий рівень проблемних позик порівняно з власними коштами банку (понад 50 %), мають бути включені до категорії проблемних.

Оцінка проблемної діяльності дається через відносні показники, що отримані за результатами аналізу структури активів, кредитного портфеля, збитків із урахуванням кредитних ризиків, процентних ризиків і ризиків ліквідності.

Кредитні та інвестиційні ризики можуть бути оцінені за допомогою таких нормативів:

— максимального розміру ризику на одного позичальника;

— «великих» кредитних ризиків;

— інвестування;

— максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
які надаються інсайдерам;

— максимального розміру наданих міжбанківських позик.
Проблемна діяльність визначається безвиїзним (оперативним)

наглядом на підставі аналізу дотримання комерційним банком як обов'язкових економічних нормативів, так і орієнтовних показників. Перелік оперативних показників може бути значним, що обумовлюється різноманітністю банківських операцій та багатоваріантніс-тю аналітичних висновків.

Негативний висновок за результатами аналізу оперативних показників може свідчити про наявність деяких проблем у діяльності комерційного банку та бути підставою для проведення інспекційної перевірки.

Включенню банку до категорії проблемних має передувати застосування службою банківського нагляду комплексу попереджувальних заходів на підставі результатів безвиїзного контролю.

Банківський нагляд повинен уміти виявляти внутрішні проблеми банку. Ними можуть бути шахрайські дії, порушення законів і нормативних документів тощо. Загалом з погляду оцінки його фінансового стану основна увага має приділятися платоспроможності і ліквідності.

У разі виявлення проблем у діяльності банків органи банківського нагляду можуть прийняти рішення про застосування таких заходів:

— вимагати, щоб банк терміново збільшив розмір капіталу до
рівня, який відповідає встановленим нормативам, і завдяки цьому
забезпечив повний захист коштів вкладників;

— передбачити реорганізацію (придбання даного банку більш
сильним, у власність якого перейдуть всі депозитні зобов'язання).
Отже, його вкладники стануть клієнтами більш стійкого банку, не
зазнаючи при цьому втрат;

— припинити діяльність банку і почати процедуру його ліквіда
ції відповідно до чинного законодавства.

Слабкою стороною систем банківського нагляду багатьох країн є нездатність вжити термінові заходи стосовно проблемних банків після того, як під час контролю були виявлені їхні проблеми.

Причиною такої бездіяльності зазвичай є недостатні повноваження щодо застосування примусових дій, передбачених у законодавстві, або небажання з боку органів влади (іноді з політичних причин) вживати непопулярні, але необхідні заходи для захисту коштів вкладників.

На стадії радикального втручання в діяльність проблемних банків вживаються такі заходи:

— установлення режиму фінансового оздоровлення;

— припинення діяльності (відкликання ліцензії на здійснення
банківських операцій);

— ліквідація (банкрутство).

Режим фінансового оздоровлення — це система заходів, спрямованих на усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності та скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень, що дають право на застосування таких заходів на період, визначений Національним банком України, але не більше як на 12 місяців.

Підставою для переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення є невиконання протягом трьох місяців загаль-

новстановлених пруденційних норм та нормативів ведення банківської справи, визначених Національним банком України.

Під час переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення передбачається, що керівництво банку у 10-денний термін надає розроблену програму фінансового оздоровлення відповідному регіональному управлінню Національного банку України.

Регіональне управління Національного банку України у 5-денний термін проводить експертизу програми з погляду її ефективності та подає департаменту банківського нагляду Національного банку України відповідні висновки.

Програма фінансового оздоровлення має містити:

— аналіз причин, які призвели до погіршення фінансового стану
та зумовили збиткову діяльність комерційного банку;

— конкретні заходи фінансового оздоровлення та розрахунок
економічного ефекту від проведення кожного заходу;

— календарний графік виконання заходів фінансового оздоров
лення;

— прогнозні показники діяльності комерційного банку, яких
передбачено досягнути після виконання заходів фінансового оздо
ровлення.

Залежно від підстав, за якими комерційний банк переведений на режим фінансового оздоровлення, банк зобов'язаний передбачити такі заходи щодо поліпшення його фінансового стану:

— зареєструвати у встановлений термін оголошений статутний
фонд;

— сформувати власні кошти у відповідному розмірі;

— сформувати резервний фонд та резерв на можливі втрати за
позиками комерційних банків у необхідних сумах;

— диверсифікувати активи й пасиви в напрямі підвищення їхньої
ліквідності;

— ліквідувати збиткові філії;

— провести інвентаризацію заборгованості за поданими пози
ками та неотриманими процентами за користування позиками за
станом на перше число місяця після прийняття рішення про вста
новлення банку режиму фінансового оздоровлення. Безнадійні до
повернення позики слід списати з балансу за рахунок резерву на
можливі втрати за позиками комерційних банків. У разі недостатно
сті коштів зазначеного резерву банк у встановленому порядку по
криває збитки від кредитної діяльності за рахунок коштів резервно
го фонду, фондів економічного стимулювання, інших фондів банку,
нерозподіленого прибутку тощо;

— організувати роботу щодо оголошення банкрутами боржників
банку, які припинили повернення позик або виплату процентів за
користування позиками;

— погасити дебіторську заборгованість до економічно обгрунто
ваного розміру та повного погашення дебіторської заборгованості з
простроченими строками позивної давності;

— здійснити поповнення кореспондентського рахунку для забез
печення проведення розрахунково-касових операцій клієнтів через
обов'язковий продаж власної іноземної валюти, повернення валют
них інвестицій в Україну, реалізації цінних паперів, а також реалі
зації інших як дохідних, так і недохідних активів;

— забезпечити першочергове погашення заборгованості за вкла
дами фізичних осіб, строк дії договорів яких минув;

— визначити відповідальних осіб з управління кредитними ризи
ками за рахунок раціоналізації управління банком у цілому;

— вжити заходів щодо створення та подальшого інтенсивного
розвитку внутрішнього аудиту;

— внести необхідні зміни в систему управління підрозділами
центрального апарату банку та його установами, запровадити прог
нозування і планування роботи щодо залучення та розміщення кре
дитних ресурсів, забезпечити своєчасне доведення планів і лімітів
до установ банку;

—- переорієнтувати діяльність на прибуткові види послуг;

— направити прибуток, який залишився у розпорядженні банку,
до резервного фонду;

— припинити нарахування та виплату дивідендів акціонерам
(учасникам);

— припинити нарахування та виплату процентів за депозитами
працівників банку і членів їхніх родин.

У разі переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення він проводить детальний аналіз видатків та вживаються заходи, спрямовані на скорочення таких видатків:

— за послуги щодо перевезення грошово-валютних цінностей;

— за послуги, пов'язані з виконанням факторингових, трастових,
лізингових операцій;

— на капітальний та поточний ремонт основних виробничих
фондів, включаючи орендовані (якщо це передбачено договором
оренди), на утримання та обслуговування приміщень, амортизацію
основних виробничих фондів;

— пов'язаних з експлуатацією автотранспорту, компенсацією
вартості паливно-мастильних матеріалів, ремонтом, технічним обс
луговуванням та техоглядом автотранспорту;

— на рекламу в межах норм, що передбачені Міністерством фі
нансів України та Міністерством економіки України;

— на утримання апарату управління;

— на службові відрядження;

— пов'язаних з виплатою надбавок і доплат до посадових окладів,
тарифних ставок, крім випадків, передбачених чинним законодавством;

—пов'язаних з оплатою праці позаштатних працівників;

—представницьких;

— пов'язаних з компенсацією за використання особистих авто
мобілів для службових поїздок;

— пов'язаних із упровадженням платіжно-розрахункових засо
бів — пластикових карток, дорожніх чеків тощо;

— на придбання дрібного інвентаря і малоцінних та швидкозно
шуваних предметів;

— на утримання та експлуатацію технічних засобів — теле- і ра
діостанцій, комутаторів, телевізорів тощо.

Якщо банк переводиться на режим фінансового оздоровлення, здійснюється аналіз видатків, які фінансуються за рахунок балансового прибутку банку, та вживаються заходи щодо їх скорочення, зо-.' крема за такими напрямами:

— на модернізацію устаткування та реконструкцію основних
фондів;

— на утримання власної служби охорони банку;

— на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів;

— на оплату робіт (послуг), не пов'язаних з банківською діяльні
стю, зокрема робіт з благоустрою міст і селищ, надання допомоги
сільському господарству, правоохоронним органам тощо;

— на фінансування будівництва нових об'єктів, розширення і
технічне переозброєння діючих виробничих потужностей;

— пов'язаних з внесками у створення підприємств і товариств
усіх видів власності;

— пов'язаних з додатковою оплатою праці у вигляді премій, ви
нагород, надбавок, а також доплат, не передбачених чинним зако
нодавством;

— пов'язаних з матеріальною допомогою працівникам банку, в
тому числі з внеском на житлове будівництво, на погашення креди
ту, наданого на житлове будівництво, а також позичками на поліп
шення житлових умов тощо та оплатою житла;

— пов'язаних з оплатою путівок на відпочинок, екскурсіями,
мандрівками, заняттям спортом;

— відрахувань на утримання органів управління;

— пов'язаних з додатковими виплатами компенсацій на відряд
ження понад передбачені законодавством норми;

— на благодійність;

— на проведення презентацій, ювілеїв, святкових заходів;

— на маркетинг і рекламу, представницьких видатків понад ус
тановлені норми й нормативи;

— пов'язаних з організацією банками філій та представництв, у
тому числі за кордоном.

Комерційному банку, який переведений на режим фінансового оздоровлення, забороняється:

— залучати вклади фізичних осіб, відкривати нові вкладні рахун
ки та поповнювати діючі;

— надавати гарантії, поручительства, бланкові кредити, а також
надавати всі пільгові (збиткові для банку) кредити, у тому числі
банківським працівникам;

— нараховувати та сплачувати проценти за кредитами, наданими
установами одного банку.

Національний банк України відкликає з комерційного банку, який переведений на режим фінансового оздоровлення, ліцензію на проведення операцій з касового виконання державного бюджету, в тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних позабюджетних фондів, а також може відкликати ліцензію на здійснення окремих банківських операцій.

Якщо основні фінансові показники комерційного банку, особливо ті, на які звернув увагу Національний банк України, не поліпшились або погіршилися і не виконана програма фінансового оздоровлення протягом установленого режиму фінансового оздоровлення, Національний банк України за поданням відповідного регіонального управління НБУ ухвалює рішення про скасування режиму фінансового оздоровлення, про вжиття відповідних заходів щодо дострокового погашення стабілізаційної позики та застосовує такі додаткові дії:

— з метою забезпечення інтересів клієнтів забороняє проведення
активних операцій за кореспондентським рахунком комерційного
банку, за винятком розрахунково-касових операцій клієнтів за умо
ви наявності коштів на їхніх розрахункових, поточних рахунках,
операцій із здійснення платежів до державного бюджету та виплати
заробітної плати;

— усуває керівництво банку від управління;

— призначає тимчасову адміністрацію для управління банком;

— відкликає ліцензію на здійснення окремих чи всіх банківських
операцій;

— ухвалює рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку і ви
ключення з Республіканської книги реєстрації банків, валютних
бірж та інших фінансово-кредитних установ.

У разі ефективного виконання заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення, поліпшення фінансового стану та дотримання економічних показників комерційному банку, який переведено на режим фінансового оздоровлення, відновлюється загальний режим його діяльності.

Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 2. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

Admin — Sun, 22 Aug 2010 21:43:11 GMT

8.5. Визначення рейтингової оцінки діяльності банків

Визначення узагальнювалюної оцінки фінансового стану комерційного банку. Основним завданням економічного аналізу діяльності комерційного банку є підготовка обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності діяльності банку і виконання економічних нормативів, установлених центральним банком.

Управління будь-якою динамічною системою (в цьому разі – комерційним банком) з погляду сучасної теорії управління полягає у визначенні її поточного і бажаного станів та управлінських заходів, які мають перевести систему з поточного стану в бажаний.

Стан банківської діяльності як об‘єкта управління визначається:

— видами активних операцій (напрями розміщення коштів банку) та їхньою структурою.

— видами пасивних операцій (джерел коштів банку) та їхньою
структурою;

— показниками достатності капіталу і платоспроможності;

— показниками ліквідності балансу банку;

— прибутковістю банку;

— рівнем адміністративно-господарського управління (мене
джменту).

Необхідно зазначити, що діяльність комерційних банків пов'язана із загальним станом національної економіки, діяльністю людей і здійснюється в умовах коливань рівня пропозиції та попиту на банківські послуги, конкуренції, наявності різноманітних ризиків тощо. У зв'язку з цим рекомендації щодо управлінських рішень мають базуватися на узагальненій оцінці всебічного аналізу діяльності комерційного банку.

Під час проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої аналізуються основні показники фінансового стану банку. Такою є загальновідома система «CAMEL», на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) визначається рейтинг комерційних банків України.

Рейтингове оцінювання за системою «CAMEL» здійснюють суто наглядові органи. В Україні вони представлені департаментами безвиїзного нагляду та інспектування Національного банку України, а також відповідними структурними підрозділами регіональних управлінь Національного банку України.

При цьому система рейтингової оцінки для кожного комерційного банку складається з таких етапів:

— «попередній» рейтинг;

— «кінцевий рейтинг».

Рейтинг на «попередньому» етапі здійснює департамент безвиїзного нагляду за наявними формами звітності комерційних банків. За результатами цього рейтингу банку встановлюється відповідна рей-тингова оцінка (методи встановлення рейтингової оцінки наведено нижче). Якщо рейтингова оцінка банку становить «З», «4» або «5» і при цьому банк не перебуває в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню. Якщо банк перебуває в одному з наведених вище проблемних режимів, він потребує особливого нагляду Національного банку України, який здійснюється департаментом з питань роботи з проблемними банками та відповідними підрозділами регіональних управлінь НБУ.

Департамент інспектування разом з відповідними структурами регіональних управлінь під час детальної перевірки на місці визначає «кінцеву» рейтингову оцінку банку, тим більше, що рейтингову оцінку рівня менеджменту легше здійснювати безпосередньо в бан-ку, при цьому можна уточнити і показники інших оцінок для сукупного рейтингу.

Система рейтингу банків включає визначення таких понять:

— якість капіталу — оцінка розміру капіталу банку щодо його
достатності для захисту інтересів вкладників та підтримання пла
тоспроможності;

— якість активів — можливість забезпечення повернення ак
тивів;

— якість управління (менеджменту) — оцінка методів управ
ління банком з погляду ефективності його діяльності, розпорядку
праці, методів контролю за дотриманням нормативних актів та чин
ного законодавства;

— дохідність — достатність доходів банку для його подальшого
розвитку;

— ліквідність — можливості банку щодо виконання ним як зви
чних, так і непередбачуваних зобов'язань.

Сукупний рейтинг банку визначається так:

— за кожним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від
1 (сильний) — до 5 (незадовільний);

— бали підсумовуються і діляться на п'ять для визначення суку
пної рейтингової оцінки;

— сукупний рейтинг характеризує загальний фінансовий стан бан
ку: сильний, задовільний, посередній, граничний чи незадовільний.

Приклад (дані умовні):

якість капіталу = 2 бали,

якість активів = 2 бали,

якість управління = 3 бали,

дохідність = 3 бали,

ліквідність = 1 бал.

Разом =11.

Рейтингова оцінка = — = 2,2.

Визначення рейтингової оцінки потребує округлення результату до цілих, тобто :

1 — 1,4 до 1. Рейтингова оцінка сильного банку. 1,5 — 2,4 до 2. Рейтингова оцінка задовільного банку. 2,5 — 3,4 до 3. Рейтингова оцінка посереднього банку. 3,5 — 4,4 до 4. Рейтингова оцінка граничного банку. 4,5 — 5,0 до 5. Рейтингова оцінка незадовільного банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «сильні» (1), мають такі характеристики:

— фінансовий стан є надійним за всіма аспектами;

— виявлені проблеми незначні і можуть бути розв'язані у пов
сякденній діяльності;

— фінансовий стан стійкий до змін, що відбуваються в економіці
і в банківській системі;

— фінансовий стан не викликає сумнівів у органів нагляду.
Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «задовільні» (2),

мають такі характеристики:

— в основному їхній фінансовий стан є задовільним;

— виявлені проблеми незначні і можуть бути врегульовані керів
ництвом банку;

— фінансовий стан банку є по суті стабільним, отже, він може
бути пристосованим до умов економічної кон'юнктури і роботи бан
ківського сектора;

— органи нагляду турбує лише те, щоб недоліки, виявлені під
час перевірки на місцях чи аналізу звітності, були виправлені керів
ництвом банку.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «посередні» (3), мають такі характеристики:

— банк дещо слабкий фінансово і щодо операційних функцій, а
також припустився порушень законів і нормативних актів;

— фінансовий стан банку має тенденцію до подальшого погір
шення, якщо умови в економіці та банківському секторі будуть роз
виватися за несприятливим сценарієм;

— фінансовий стан вірогідно погіршиться, якщо негайно не бу
дуть вжиті заходи щодо виправлення ситуації або ці заходи не бу
дуть досить ефективними;

— стан банку викликає занепокоєння в органів нагляду.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «граничні» (4), мають такі характеристики:

— є недоліки в їхній фінансовій діяльності;

— спостерігаються ознаки нестабільності, які не усуваються до
статньою мірою;

— якщо своєчасно не будуть вжиті конкретні заходи щодо вип
равлення ситуації, становище банку погіршиться настільки, що це
може поставити під сумнів його існування в майбутньому;

— є ознаки потенційного банкрутства;

— банки потребують додаткової уваги органів нагляду, необхід
но розробити детальний план заходів стосовно усунення наявних
проблем і недоліків.

Банки, які за сукупним рейтингом визначені як «незадовільні» (5), мають такі характеристики:

— високий ступінь вірогідності банкрутства найближчим часом;

— є серйозні недоліки, становище банку настільки критичне, що
потребує негайної фінансової допомоги з боку власників банку або
інших фінансових джерел;

— без застосування оперативних заходів щодо виправлення си
туації і (або) фінансового підтримання виникне необхідність злиття

цього банку з іншим, придбання його іншою установою або його ліквідація.

Аналіз капіталу. Аналіз капіталу має визначити, чи може банк гарантувати достатній захист коштів вкладників.

Банк постійно повинен мати визначений (згідно з вимогами НБУ) мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це — рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення.

Отже, основне завдання аналізу капіталу полягає в тому, щоб вчасно визначити ступінь достатності обсягу капіталу та збільшити його до необхідного.

Під час визначення адекватності капіталу розрізняють два його рівні:

— основний капітал (капітал 1-го рівня);

— додатковий капітал (капітал 2-го рівня).

Визначаючи адекватність капіталу банку, необхідно скоригувати його активи на відповідні коефіцієнти ризику. При цьому треба мати на увазі, що забалансові статті також можуть містити певні ризики для банку. Прикладом такого ризику може бути надання банком гарантій від імені клієнта за відповідну плату.

Іншим прикладом такого ризику є надання банком комерційного або документарного акредитива своєму клієнту.

Базельська угода визначає ступінь ризику за трьома основними типами забалансових статей. Ці показники ризику використовуються під час переведення забалансового ризику в ризик, що асоціюється з активами. Наприклад, гарантія має показник ризику, який дорівнює 100 %. Це означає, що вона може набути форму кредитування клієнта, але містить повний банківський ризик.

За даними аналізу капіталу банку встановлюється рейтингова оцінка за такими критеріями:

Рейтинг 1 {сильний):

— банки, у яких нормативи платоспроможності й достатності
капіталу набагато перевищують 8 % і 4 % відповідно;

— банки, у яких показники капіталу кращі, ніж у всіх інших банках;

— банки, які за даними інспекторських перевірок мають відмін
ну якість активів.

Рейтинг 2 {задовільний):

— банки, в яких нормативи платоспроможності й достатності
капіталу вищі за 8 % і 4 %;

— банки, що є кращими серед банків своєї групи за показниками
капіталу;

— банки, які за даними інспекторських перевірок на місцях ма
ють задовільну якість активів або принаймні середню якість активів.

Рейтинг 3 {посередній):

— банки, в яких показники основного й сукупного капіталів від
повідають установленим нормативам;

— банки, що посідають посереднє місце серед інших банків за
показниками капіталу;

— банки щонайменше з посередньою якістю активів, визначе
ною перевірками на місцях.

Рейтинг 4 {граничний):

— банки, що виконують принаймні один з двох установлених
нормативів;

— банки, що перебувають в останній третині або чверті банків
своєї групи за показниками капіталу;

— банки, що демонструють слабкість або мають проблеми з які
стю активів за результатами інспектування на місцях.

Рейтинг 5 {незадовільний):

— банки, які порушують установлені нормативи або мають нега
тивні показники капіталу (дефіцит капіталу);

— банки, показники капіталу яких є гіршими серед інших банків
групи;

— банки, в яких за даними інспекторських перевірок на місцях
якість активів є граничною або незадовільною.

Аналіз якості активів

Низька якість активів є найпоширенішою проблемою для нестійких і погано керованих банків, хоча це і не єдина причина їхньої фінансової слабкості. Метою проведення аналізу якості активів банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їхньої вартості у звітності банку. З метою найточнішого аналізу якості активів використовується система класифікації кредитів, інших видів активів та забалансових статей.

Активи, що визнаються задовільними {стандартними), не підлягають класифікації.

Активи, з якими банк має явні проблеми і за якими кінцеве погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але їхній розмір поки що не можна точно встановити, класифікуються як сумнівні.

Активи, які безперечно не будуть погашені і, таким чином, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

За необхідності можна виділити ще одну категорію активів — «особливо згадані», до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий підхід не завжди застосовується під час аналізу якості активів.

Зважування на ризик за кожною класифікацією активів робиться так:

Класифікація активів банків

Оцінка ризику

Задовільні

Особливо згадані

20%

Субстандартні

50%

Сумнівні

70%

Збиткові

100%

Отже, під час аналізу всі активи (а також забалансові статті, якщо вони є в класифікації) множаться на відповідний коефіцієнт ризику. Загальна сума зважених на коефіцієнт ризику активів є середньозваженою вартістю класифікованих активів.

Середньозважена вартість класифікованих активів за категоріями стає чисельником під час визначення якості активів. Знаменником під час визначення якості активів, як правило, є капітал банку з таким коригуванням:

— якщо банк зробив спеціальні відрахування на відшкодування
збитків за кредитами, ці відрахування віднімаються від вартості ак
тиву до його класифікації;

— якщо банк має загальні резервні відрахування, які можуть бу
ти використані для відшкодування можливих збитків у майбутньо
му, ця сума додається до суми капіталу

— .

Якість активів визначається таким співвідношенням:

Середньозважена вартість класифікованих активів / Капітал банку*100%

При цьому загальна рейтингова оцінка якості активів визначається за такими показниками:

Співвідношення між вартістю класифікованих активів та капіталом, %

Рейтингова оцінка

Менше 5 %

сильний (1)

Від 5% до 15%

задовільний (2)

Від 15% до 30%

посередній (3)

Від 30% до 50%

граничний (4)

Понад 50 %

незадовільний (5)

Аналіз надходжень

Надходження банку та його рентабельність — важливі показники, що характеризують ефективність діяльності банку та його загальний фінансовий стан. Тому аналіз цих показників має велике значення для забезпечення стабільності банківської системи.

Банк повинен мати достатній розмір надходжень (прибутків), щоб забезпечити свій розвиток. Іншими словами, він мусить направляти достатній обсяг прибутків на підтримування або збільшення свого капіталу. Якщо коефіцієнти капіталу банку мають тенденцію до погіршення, це свідчить про те, що прибуток банку невисокий, або що недостатній обсяг його прибутків залишається нерозподіленим. Це, зокрема, може бути у разі виплати надто великої частки прибутків у формі дивідендів власникам банку.

Під час фінансового аналізу банку важливо з'ясувати взаємозв'язок між надходженнями і якістю активів. Банк, що має проблеми з якістю активів, буде змушений в обліку визнати збитки й знизити вартість проблемних активів (тих, що підлягають класифікації). Ці збитки скоротять надходження банку або навіть призведуть до того, що банк зазнає збитків від своєї основної діяльності.

З якістю активів тісно пов'язане питання достовірності даних про надходження. Наприклад, якщо банк не визнає з погляду обліку свої безнадійні кредити, тобто не робить резервних відрахувань, його надходження можуть здаватися достатніми, але насправді вони завищуються, тоді як проблемні активи враховуються за завищеною вартістю.

Про недостовірність даних щодо надходжень можуть свідчити нарахування процентів до прибутків раніше, ніж вони отримані.

Проценти за кредитами можуть бути:

— заробленими;

— стягненими (отриманими).

Якщо платежі за кредит прострочені, а банк продовжує нараховувати зароблені, але не одержані проценти, то він фактично завищує свої надходження за процентами. Адже може статися, що вони ніколи не будуть виплачені.

Отже, нарахування процентів банк має негайно призупинити, як тільки несплата заборгованості досягне відповідного строку (як правило — 90 днів).

Крім того, під час аналізу надходжень необхідно брати до уваги й інші фактори, зокрема:

— усталену практику амортизації активів, які з часом втрачають
свою вартість;

— правильність ведення розрахунку заборгованості за по
датками;

— відображення в обліку сум, виплачених власникам банку
у формі дивідендів після виплати податків. Якщо банк виплачує
високі відсотки чистого прибутку як дивіденди, то він не зможе
використати достатню частку своїх прибутків для збільшення
капіталу.

Рівень надходжень розраховується як коефіцієнт прибутковості за формулою:

Чистий прибуток після сплати податків,але до виплати дивідендів / середня вартість усіх активів *100 %.

Аналіз надходжень здійснюється на основі річних та квартальних даних після коригування на податкові виплати.

Загальна рейтингова оцінка якості надходжень установлюється залежно від коефіцієнта прибутковості:

Коефіцієнт прибутковості

Рейтингова оцінка

Понад 1 %

сильний (1)

від 0,75% до 1,0%

задовільний (2)

від 0,50 % до 0,75 %

посередній (3)

від 0,25 % до 0,50 %

граничний (4)

Нижче 0,25 % або чисті збитки

незадовільний (5)

Аналіз ліквідності

Аналіз ліквідності банку дає можливість виявити, чи спроможний він виконувати свої зобов'язання у визначені строки і без втрат.

Найпростіший метод діяльності банку — збереження відповідної частини своїх активів у ліквідній формі, тобто у вигляді готівки, залишків на коррахунках у Національному банку, а також в інших банках, у державних цінних паперах (за можливості швидкого їх перетворення на готівку).

Одначе існує відповідний взаємозв'язок між ліквідністю і надходженнями. Він полягає в тому, що ліквідні активи, як правило, дають менший процент, ніж неліквідні (особливо кредити), а банки, що тримають у ліквідній формі значну частину своїх активів, матимуть нижчу рентабельність. Тому банки, котрі проводять агресивну політику одержання максимальних прибутків, намагаються утримувати ліквідні активи на мінімально припустимому рівні.

Правильне управління ліквідністю потребує підтримання достатнього рівня ліквідності, щоб банк міг вчасно і без збитків для себе виконувати свої зобов'язання. За виняткових обставин, у разі необхідності якнайшвидшого залучення ліквідних коштів керівництво банку може здійснити продаж активів зі збитками для себе лише для того, щоб виконати свої зобов'язання, хоч це і позначиться негативно на рентабельності банківської установи.

Банки повинні визначати обсяг потрібних ліквідних коштів, враховуючи при цьому два фактори:

1. Необхідно знати, виконуватиме банк свої зобов'язання щодо залучених коштів найближчим часом чи у більш віддаленому майбутньому. Це, як правило, залежить від строків вкладів та інших пасивів і передбачає здійснення аналізу обсягів депозитів, які напевне

залишаться у банку (основні депозити), й тих депозитів та інших пасивів, які будуть зняті з рахунку або терміново сплачені.

2. Важливо з'ясувати, у який спосіб банк буде змушений виконувати свої майбутні зобов'язання щодо надання кредитів. Наприклад, якщо банк зобов'язався у майбутньому надати позику своєму клієнту, він мусить врахувати це зобов'язання в управлінні ліквідністю.

З розвитком і розширенням фінансового ринку у банків з'являється більше можливостей для управління обсягом своєї ліквідності. До уваги не береться лише утримання значної частини активів у ліквідній формі, наприклад:

— здійснення швидкого продажу активів центральному банку
(здебільшого у формі державних цінних паперів) або реалізація на
вторинному ринку відповідних типів активів;

— залучення позичених коштів інших банків (як правило, на ко
роткий строк), часто у формі короткострокових позик;

— укладення угод про відкриття кредитних ліній на відповідну
суму;

— залучення позичених у центрального банку коштів із метою
задоволення потреб щодо ліквідності на короткий строк або на дов
гостроковій основі.

Центральний банк у цьому відіграє роль кредитора в останній інстанції.

Визначаючи рівень ліквідності банку, необхідно враховувати такі фактори:

— обсяг термінових вкладів, тобто треба визначити, яку частку
депозитів банку можна розглядати як основні депозити (ті, що за
лишатимуться у розпорядженні банку) та яка частина вкладів на
певне буде знята з рахунків, причому нерідко без завчасного попе
редження;

— наявність активів у ліквідній формі або активів, які можуть
бути швидко перетворені на ліквідні (чим вищий відсотковий пока
зник, тим краща ліквідність);

— ступінь залежності банку від коштів, придбаних на міжбанків
ському ринку або залучених коштів центрального банку (чим вищий
ступінь цієї залежності, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

— обсяг зобов'язань банку з надання кредитів у майбутньому (чим
більший їхній обсяг, тим ризикованіший стан ліквідності банку);

— здатність керівництва банку управляти рівнем ліквідності, а
також дотримання банком внутрішньої політики і принципів регу
лювання ліквідністю.

Аналіз ліквідності банку складається з двох частин:

— з'ясування дотримання банком установлених показників і но
рмативів ліквідності;

— проведення експертної оцінки за наведеними нижче кри
теріями.

Рейтинг 1 (сильний):

— високий рівень ліквідних активів;

— постійно підтримується показник ліквідності, що перевищує
всі встановлені нормативи;

— високий рівень залучених коштів у формі основних депозитів;

— здатність швидко залучати кошти за помірну плату;

— коефіцієнти ліквідності кращі, ніж в інших банків.
Рейтинг 2 (задовільний):

— достатній рівень ліквідних активів;

— постійно дотримуються нормативи ліквідності активів;

— рівень залучених коштів у формі основних депозитів вищий за
середній;

— є певна можливість залучати кошти за першою вимогою;

— коефіцієнти ліквідності вищі за середні порівняно з іншими
банками.

Рейтинг З (посередній):

— нині рівень ліквідних активів щонайменше є достатнім;

— дотримуються нормативні вимоги ліквідності активів;

— припустимий рівень основних депозитів відносно загального
обсягу депозитів;

— обмежена можливість негайного залучення коштів;

— показники ліквідності середні порівняно з іншими банками.
Рейтинг 4 (граничний):

— має місце певна нестача ліквідних коштів;

— невиконання нормативів ліквідності активів в окремі періо
ди часу;

— залежність від залучених коштів або непостійних джерел фі
нансування;

— неспроможність негайно залучати позичені кошти, за винят
ком залучення коштів через центральний банк;

— показники ліквідності постійно нижчі за середні показники
інших банків.

Рейтинг 5 (незадовільний):

— значна нестача ліквідних активів;

— постійно не дотримуються нормативи ліквідності активів;

— значна залежність від коштів, що не є основними депозитами;

— відсутність можливості залучати кошти, за винятком залучен
ня коштів через центральний банк;

— надзвичайно низькі показники ліквідності порівняно з іншими
банками.

Під час визначення загальної рейтингової оцінки ліквідності банку обов'язково враховуються порушення встановлених нормативів ліквідності (одного чи кількох одночасно). При цьому стан ліквідності банку переходить до категорії «незадовільний».

Аналіз адміністративно-господарського управління (менеджменту)

Під час оцінки ефективності управління діяльністю банку неможливо використовувати ті самі коефіцієнтні показники, що застосовувалися при аналізі капіталу, якості активів, надходжень і навіть ліквідності. Методи управління можна оцінити за системою рейтингу, враховуючи при цьому рейтинг за попередніми чотирма напрямами, оскільки ефективність менеджменту прямо залежить від якості активів, капіталу, надходжень і ліквідності банку.

У разі погіршення показників діяльності банку, насамперед необхідно з'ясувати, за яких умов спричинилося це погіршення, навіть якщо керівництво проблемним банком здійснює нова адміністрація, що не несе відповідальності за слабке фінансове становище банку.

Крім рейтингової оцінки за обсягом капіталу, якістю активів, обсягом надходжень та станом ліквідності, які необхідно враховувати у процесі аналізу управління банком, необхідно звертати увагу на такі фактори:

— керівництво банку повинно демонструвати технічну ком
петентність, організаційні та адміністративні здібності (що може
бути виявлено під час затвердження керівників банку центральним
банком);

— керівництво банку мусить нести відповідальність за дотриман
ня банківського законодавства та встановлених норм і нормативів;

— керівництво банку повинно вміти негайно реагувати на зміни,
які відбуваються в економіці, зокрема в банківській системі;

— керівництво банку має нести повну відповідальність за роз
роблення та дотримання внутрішніх правил роботи банку;

— адміністрації банку необхідно дбати про постійне підвищення
рівня кваліфікації своїх працівників для поліпшення роботи банку;

— керівництво банку має нести відповідальність за виявлені ко
рисливі дії й особливо за надання позик на пільгових умовах праців
никам банку;

— керівництво банку повинно повністю задовольняти регіон, де
розташований банк, у банківських послугах.

Зважаючи на те, що оцінка адміністративно-господарського управління (менеджменту) є найбільш суб'єктивною серед інших аспектів системи рейтингу, крім урахування попередніх чотирьох її компонентів, необхідно здійснити експертну оцінку управління банку за наведеними нижче критеріями.

Рейтинг 1 {сильний):

— усі інші компоненти мають відмінний або задовільний рейтинг;

— бездоганне дотримання законів і нормативних актів;

— наявність адекватних внутрішніх правил роботи банку, які по
вністю виконуються;

— очевидними є цілісність, компетентність і здібності керувати
банком.

Рейтинг 2 {задовільний):

— більшість компонентів щонайменше задовільні;

— загальне дотримання законів і нормативних актів;

— правила роботи переважно адекватні та належно виконуються;

— відсутність явних недоліків у методах керівництва банком.
Рейтинг 3 {посередній):

— більшість компонентів системи посередні або задовільні;

— частково не виконуються вимоги чинного законодавства і
нормативних актів;

— необхідно поліпшити розроблені правила роботи банку та їхнє
дотримання;

— має місце певна занепокоєність щодо методів керівництва та
сумнів щодо компетентності керівників банку.

Рейтинг 4 {граничний):

— рейтинг інших компонентів коливається між посереднім і незадовільним;

— мають місце серйозні порушення законодавства і (або) невиконання нормативних актів;

— немає чітко встановленого порядку роботи або його не дотри
муються;

— виявлено очевидні факти шахрайства, незадовільного керів
ництва.

Рейтинг 5 {незадовільний):

— рейтинг інших компонентів системи є граничним або незадо
вільним;

— виявлено серйозні порушення законодавства і (або) нормативів;

— немає правил роботи або їх не дотримуються;

— очевидним є неякісне керівництво або під сумнів ставиться
компетентність керівного складу, виявлено факти шахрайства.

Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 2. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

УСТАНОВЛЕННЯ І КОНТРОЛЬ ЕКОНОМІЧНИХ НОРМАТИВІВ, ЩО

Admin — Sun, 22 Aug 2010 21:03:30 GMT

8. 4. УСТАНОВЛЕННЯ І КОНТРОЛЬ ЕКОНОМІЧНИХ НОРМАТИВІВ, ЩО РЕГЛАМЕНТУЮТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ БАНКІВ

З метою забезпечення економічних умов стійкого функціонування національної банківської системи, захисту інтересів вкладників та кредиторів комерційних банків та відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України встановлює для всіх комерційних банків такі обов'язкові економічні нормативи:

— капітал банку (НІ);

— мінімальний розмір статутного капіталу (Н2);

— платоспроможність (НЗ);

— достатність капіталу банку (Н4);

— миттєва ліквідність (Н5);

— загальна ліквідність (Н6);

— співвідношення високоліквідних активів до робочих активів
банку (Н7);

— максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8);

— максимальний розмір великих кредитних ризиків (Н9);

— максимальний розмір кредитів, гарантій та поручительств,
наданих одному інсайдеру (Н10);

— максимальний сукупний розмір кредитів, гарантій та поручи
тельств, наданих інсайдерам (НІ 1);

— максимальний розмір наданих міжбанківських позик (Н12);

— норматив отриманих міжбанківських позик (Н13);

— інвестування (НІ4);

— загальна відкрита валютна позиція банку (НІ5);

— довга (коротка) відкрита валютна позиція у вільно конверто
ваній валюті (НІ6);

— довга (коротка) відкрита валютна позиція у неконвертованій
валюті (НІ 7);

— довга (коротка) відкрита валютна позиція у всіх банківських
металах (НІ 8).

Дію зазначених економічних нормативів регламентує Інструкція «Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків». Вона побудована на основі останніх вимог Базельського комітету, що включають 25 базових принципів, якими необхідно керуватися для ефективної роботи системи банківського нагляду. Ці принципи згруповані за такими розділами:

— Передумови ефективного банківського нагляду (Принцип 1).

— Ліцензування і структурування (Принципи 2-5).

— Пруденційні вимоги і регулятивні заходи (Принципи 6-15).

— Методи постійного банківського нагляду (Принципи 16—20).

— Інформаційні вимоги (Принцип 21).

— Повноваження органів банківського нагляду (Принцип 22).

— Міжнародна банківська справа (Принципи 23-25).

Принципи Базельського комітету є мінімальними вимоги до організації банківського нагляду, а тому в багатьох випадках існує необхідність доповнення їх іншими заходами, розробленими для конкретних умов і ризиків, властивих фінансовим системам окремих країн.

Для посилення контрольних функцій Національного банку України під час нагляду за діяльністю комерційних банків, забезпечення їхньої фінансової надійності, захисту інтересів їхніх вкладни-

ків та акціонерів тощо необхідно розширювати перелік економічних нормативів, які регулюють діяльність комерційних банків.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється щоденно (за щоденними формами звітності) та щомісячно (на підставі форм звітності за 1 число місяця).

Обов'язкові економічні нормативи регулювання діяльності комерційних банків

Нормативи капіталу

Це — найважливіші нормативи, оскільки вони характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість економічних нормативів.

Норматив капіталу комерційного банку (НІ). Капітал банку складається із суми основного капіталу (капітал 1-го рівня) та додаткового капіталу {капітал 2-го рівня) за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів.

Під час розрахунку загальної суми капіталу, невідкоригованої на основні засоби (Кі) розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розміру основного капіталу.

Норматив капіталу встановлюється для функціонуючих та новостворюваних банків, зареєстрованих Національним банком України до 1 січня 1997 р. у сумі, еквівалентній 1 млн екю (євро)*, з поступовим нарощенням до 5 млн екю до 1 січня 2005 р.

Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України встановлюється, що залежно від розміру капітал банків поділяється на три категорії.

До 1 категоріїналежать банки, які:

— порушують, починаючи з 1 квітня 1998 р., норматив НІ;

— порушили протягом кварталу хоча б один із нормативів НЗ, Н4;

— не дотримуються порядку і строків формування загального та
спеціального резерву на відшкодування можливих втрат відповідно
до положення «Про порядок формування і використання резерву для
відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків»,
затвердженого постановою Правління Національного банку України
від 27 березня 1998 р.

До 2 категорії належать банки, які:

— не належать до категорії 1;

— мають від'ємну різницю між сумою доходів та витрат у по
точному кварталі, що дорівнює значенню технічного рахунку 5999.

До 3 категорії належать усі банки, що не входять до категорії 1 і 2.

Після відповідного рішення щодо введення такої валюти.

Комерційним банкам відповідно до встановленої їм категорії капіталу Національним банком України рекомендується ліміт розподілу капіталу.

Категорія капіталу банку визначається комерційними банками щоквартально.

У разі порушення комерційними банками нормативного розміру капіталу Національний банк України розглядає питання щодо відкликання таких пунктів ліцензії на виконання банківських операцій, як:

— ведення валютних рахунків клієнтів,

— здійснення неторговельних операцій банків;

— установлення кореспондентських відносин з іноземними
банками;

— робота через кореспондентські рахунки Головного управління
Національного банку України або через кореспондентські рахунки
уповноваженого банку;

— здійснення операції за міжнародними торговельними розра
хунками;

— операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому ва
лютному ринку,

— відкриття філій на території і за межами України.
Відповідно до встановленої категорії капіталу Національний

банк України рекомендує такі обмеження:

1. Банкам, капітал яких віднесено до категорії 1, не рекоменду
ється у будь-якій формі проводити виплату дивідендів (крім виплати
дивідендів власними акціями) та викуповувати власні акції (частки
учасників у статутному капіталі).

2. Банкам, капітал яких віднесено до категорії 2, НБУ рекомендує
обмежити виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними ак
ціями) сумою, що не перевищує 50 % понаднормативного капіталу.

3. Банки, капітал яких віднесено до категорії З, виплату дивіде
ндів можуть проводити без обмежень.

Банкам, капітал яких належить до категорії 2 та З, рекомендується проводити викуп власних акцій (часток учасників у статутному капіталі) тільки у межах зазначеного ліміту і тільки за умови, що такий викуп не призведе до порушення банком мінімального розміру статутного капіталу.

Мінімальний розмір статутного капіталу (Н2). Контролюється тільки при реєстрації комерційного банку. Його мінімальний розмір не повинен бути меншим за суму, еквівалентну 1 млн екю (євро).

Мінімальний розмір статутного капіталу новоствореного банку за участю іноземного капіталу за умови, що частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить до 50 %, має бути не меншим за суму, еквівалентну 5 млн екю (євро) на день підписання установчого договору за офіційним курсом Національного банку України.

Якщо частка іноземного капіталу у статутному капіталі банку становить 50% і більше, то мінімальний розмір статутного капіталу за участю іноземного капіталу має бути не меншим від суми, еквівалентної 10 млн екю (євро) на день підписання установчого договору за офіційним курсом Національного банку України.

Норматив платоспроможності банку (НЗ). Норматив платоспроможності банку — це співвідношення капіталу банку і сумарних активів, зважених щодо відповідних коефіцієнтів за ступенем ризику.

Співвідношення капіталу банку й активів визначає достатність капіталу банку для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для різноманітних видів банківської діяльності.

Норматив платоспроможності (НЗ) обчислюється за формулою:

де К — капітал банку, Ар — активи банку.

Під час визначення платоспроможності банку його активи підсумовуються з урахуванням коефіцієнтів їхніх ризиків.

Нормативне значення НЗ не може бути нижчим 8 %.

Активи комерційного банку поділяються на п'ять груп за ступенем ризику вкладень та можливості втрати частини вартості.

Норматив достатності капіталу банку (Н4). Норматив достатності капіталу банку — це відношення капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви.

Відношення капіталу до загальних активів банку, зменшених на створені відповідні резерви, визначає достатність капіталу, виходячи із загального обсягу діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків.

Норматив достатності капіталу банку (Н4) обчислюється за формулою:

де К — капітал, ЗА — резерви активів банку.

Нормативне значення нормативу Н4 має бути не меншим 4 %.

Нормативи ліквідності

Норматив миттєвої ліквідності (Н5). Розраховується як відношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі до поточних зобов'язань за формулою:

де Ккр — сума коштів на кореспондентському рахунку; К — сума коштів у касі; Пр — поточні зобов'язання.

Нормативне значення нормативу Н5 має бути не меншим 20 %.

Норматив загальної ліквідності (Н6). Розраховується як відношення загальних активів до загальних зобов'язань банку за такою формулою:

де А — загальні активи; 3 — загальні зобов'язання банку.

Нормативне значення нормативу Н6 має бути не меншим 100 %.

Норматив відношення високоліквідних активів до робочих активів банку (Н7). Він характеризує частку високоліквідних активів у робочих активах і розраховується за формулою:

де Ва — високоліквідні активи; Ра — робочі активи. Нормативне значення нормативу Н7 має бути не меншим 20%.

Нормативи ризику

Максимальний розмір ризику на одного позичальника (Н8).

Цей показник розраховується за формулою:

де Зс — сукупна заборгованість за позичками, міжбанківськими кредитами та врахованими векселями одного позичальника та 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих для цього позичальника; К — капітал банку.

Нормативне значення Н8 не повинно перевищувати 25 %.

Загальна сума зобов'язань будь-якого позичальника (фізичної чи юридичної особи, в тому числі банку) перед банком у разі надання останнім одного або кількох кредитів не повинна перевищувати 25 % капіталу банку.

Позичальники, які мають спільних засновників, акціонерів (учасників), загальна частка яких у статутному фонді підприємства перевищує 35 %, враховуються у розрахунку як один позичальник.

Двоє або більше позичальників вважаються одним позичальником під час розрахунку нормативу Н8 у тому разі, коли:

— позичальники контролюються третьою особою (крім державних підприємств), що володіє не менше як 35 % статутного фонду кожного позичальника;

— позичальниками є споріднені особи, як це визначено в інструкції НБУ; одним позичальником є фізична особа, а іншим позичальником (позичальниками) — юридична особа (особи), на якого (яких) фізична особа має значний вплив. Термін «значний вплив» викладено в інструкції НБУ у частині «асоційована компанія (підприємство)»;

— кредитні кошти, видані одному позичальнику (чи групі позичальників) від комерційного банку, використовуються таким позичальником (групою позичальників) як кредитні ресурси для третьої особи, яка є клієнтом того самого банку;

— передбачене джерело погашення кредиту всіх позичальників збігається, і жоден із них не має іншого джерела доходу для повного погашення заборгованості за наданим кредитом. Прикладом такої ситуації може бути мобілізація позичальниками спільних коштів
для придбання активу (підприємства або об'єкта власності) або для передання таких коштів у кредит іншій фізичній чи юридичній особі.

Норматив «великих» кредитних ризиків (Н9).

Максимальний розмір «великих» кредитних ризиків (Н9) установлюється як співвідношення сукупного розміру великих кредитних ризиків та капіталу комерційного банку (у відсотках).

де Ск — сукупний розмір «великих» кредитів, наданих комерційним банком з урахуванням 100% позабалансових зобов'язань банку; К — капітал комерційного банку.

Рішення про надання «великого» кредиту має бути оформлене відповідним висновком кредитного комітету комерційного банку, затвердженим його правлінням.

Максимальне значення нормативу Н9 не повинно перевищувати 8-кратного розміру капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10). Розраховується за формулою:

де Ркі — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі і міжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100 % суми позабалансових зобов'язань, узятих одним інсайдером комерційного банку; К — капітал банку.

Максимальне значення показника Н10 не повинно перевищувати 5 %.

Умови надання кредитів інсайдерам не повинні відрізнятися від загальних умов кредитування. Комерційний банк не має права надавати кредит інсайдеру (акціонеру, учаснику) для придбання акцій (часток) цього банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11). Цей норматив розраховується за формулою:

де РК — сукупний розмір наданих банком позик (у тому числі і міжбанківських), поручительств, урахованих векселів та 100 % суми позабалансових зобов'язань, узятих усіма інсайдерами комерційного банку; К — капітал банку.

Максимальне значення нормативу Н11 не повинно перевищувати 40 %.

Норматив максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12). Розраховується за формулою:

де МБн — загальна сума наданих комерційним банком міжбанківських позик; К — капітал банку.

Максимальне значення нормативу Н12 не повинно перевищувати 200 %.

Норматив максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13). Розраховується за формулою:

де МБо — загальна сума отриманих комерційним банком міжбанківських позик; ЦК — загальна сума залучених централізованих коштів; К — капітал банку.

Максимальне значення нормативу (Н13) не повинно перевищу-зати 300%.

Норматив інвестування (Н14). Норматив інвестування харак-геризує використання капіталу банку для придбання часток (акцій, дінних паперів) акціонерних товариств, підприємств та недержавних боргових зобов'язань.

Норматив (НІ4) встановлюється у формі відсоткового співвідношення між розміром коштів, які інвестуються, та загальною сулою капіталу комерційного банку і розраховується за формулою:

де Кін — кошти комерційного банку, які інвестуються на прид-5ання часток (акцій, цінних паперів) акціонерних товариств, підпри-

ємств, недержавних боргових зобов'язань; К — капітал банку; ЦП — цінні папери у портфелі банку на інвестиції; Ва — вкладення в асоційовані компанії.

Максимально припустиме значення нормативу (Н14) не повинно перевищувати 50 %.

Нормативи відкритої валютної позиції уповноваженого банку

Норматив загальної відкритої валютної позиції банку (НІ 5).

Норматив загальної відкритої валютної позиції банку (НІ5) розра
ховується як відношення загальної величини відкритої валютної по
зиції банку до капіталу банку: "

де Вп — загальна відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов'язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті; К — капітал банку.

За кожною іноземною валютою підраховується підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами та всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку. Якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов'язань, відкривається довга відкрита валютна позиція. Коли вартість пасивів та позабалансових зобов'язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог, відкривається коротка відкрита валютна позиція. При цьому довга відкрита валютна позиція показується зі знаком плюс, а коротка — зі знаком мінус.

Загальна величина відкритої валютної позиції в цілому по уповноваженому банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих та всіх коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знаку) за всіма іноземними валютами.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку має бути не більшим 20 %.

Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті (Н16). Розраховується як відношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції у вільно конвертованій валюті в гривневому еквіваленті (Він) до капіталу (К) банку:

За кожною вільно конвертованою валютою розраховується довга (коротка) відкрита валютна позиція банку у гривневому еквіваленті.

Нормативне значення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті має бути не більшим 10%.

Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції в не-конвертованій валюті (Н17). Розраховується як співвідношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції в неконвертованій валюті у гривневому еквіваленті до капіталу банку:

За кожною неконвертованою валютою розраховується довга (коротка) відкрита валютна позиція банку у гривневому еквіваленті.

Нормативне значення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку в неконвертованій валюті має бути не більшим 5 %.

Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах (Н18). Розраховується як відношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах у гривневому еквіваленті до капіталу банку:

Під час проведення операцій з банківськими металами на валютному ринку України слід керуватися Законом України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» від 18 листопада 1997 р. та Положенням «Про організацію торгівлі банківськими металами на валютному ринку України», затвердженим Постановою Правління Національного банку України 24 лютого 1998 р.

Нормативне значення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у всіх банківських металах має бути не більшим 5 %.

Під час обчислення нормативів відкритої валютної позиції враховується сума капіталу, яка зафіксована в балансі за попередній день.

Валютна позиція уповноваженого банку визначається щоденно й окремо стосовно кожної іноземної валюти.

На відкриту валютну позицію уповноваженого банку впливають такі операції:

— купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги й зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

— одержання (виплата) іноземної валюти у вигляді доходів або видатків та нарахування доходів і видатків, які записуються на гривневих рахунках;

— купівля (продаж) основних засобів та товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

— надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду,
за умови, що банк має зобов'язання перед засновниками-нерезидентами в іноземній валюті;

— погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з гривневого рахунку видатків);

— інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, в тому
числі й національній, що призводить до зміни структури активів за незмінності пасивів, і навпаки).

Валютна позиція виникає на дату операції з купівлі (продажу) іноземної валюти, а також на дату нарахування доходів (видатків), зарахування на рахунки (списання з рахунків) інших доходів (видатків) та відповідно до перелічених операцій.

Уповноважений банк одержує право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку України банківської ліцензії на право проведення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати її відкликання Національним банком України.

Деякі типи банківських операцій великого ризику можуть не мати обмежень щодо відсотка капіталу або відсотка у загальному обсязі активів. У цьому разі комерційні банки мають право звернутися до Правління Національного банку України з клопотанням про встановлення їм індивідуальних економічних нормативів ще до того, як операція фактично буде відбуватися.

Розрахунок економічних нормативів банками проводиться для юридичної особи на підставі щоденних балансів. При цьому звітними вважаються економічні нормативи, розраховані:

— на конкретну встановлену дату;

— за щоденними розрахунками;

— за формулою середньої арифметичної.

Необхідно враховувати те, що значення всіх економічних нормативів, а також їхня кількість може змінюватися відповідно до економічних умов у країні та особливостей регулювання діяльності комерційних банків.

Заходи впливу за порушення комерційними банками економічних нормативів застосовуються диференційовано згідно зі статтею 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та з Положенням «Про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства», затвердженим постановою Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р.

Контроль за дотриманням економічних нормативів капіталу банку (НІ) відбувається один раз на рік.

Штрафні санкції за порушення нормативів платоспроможності (НЗ), достатності капіталу банку (Н4), ліквідності (Н5, Н6, Н7) розраховуються як середньоарифметична величина.

Штрафні санкції за порушення нормативів максимального розміру ризику на одного позичальника (Н8), максимального розмі-

ру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10), максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (НІ 1), відкритої валютної позиції (НІ5, НІ6, НІ7, НІ8) застосовуються за кожним випадком порушення.

Заходи впливу за порушення економічних нормативів до комерційних банків застосовуються регіональними управліннями Національного банку України. При цьому вони обов'язково погоджуються щоразу з управлінням контролю економічних нормативів департаменту безвиїзного нагляду.

У разі неузгодження зазначеного питання між департаментом безвиїзного нагляду та регіональними управліннями Національного банку України остаточне рішення приймається Правлінням Національного банку України.

Для здійснення моніторингу діяльності комерційних банків Національний банк України (включаючи регіональні управління) проводить економічний аналіз їхньої діяльності. Основні дані для проведення аналізу містяться в обов'язкових формах звітності комерційних банків.

Форми звітності комерційних банків поділяються на щоденні та щомісячні.

До щоденних форм звітності, які контролюються департаментом безвиїзного нагляду та відповідними регіональними управліннями Національного банку України, належать:

— форма № 1Д-КБ — баланс комерційного банку,

— форма № 540 — звіт про відкриту валютну позицію.

Для розрахунку окремих економічних нормативів дані подаються разом із щоденним балансом (форма № 1Д-КБ ) за спеціальним файлом № 42. Це такі нормативи:

— максимального розміру ризику на одного позичальника (Н8);

— максимального розміру великих кредитних ризиків (Н9);

— максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
наданих одному інсайдеру (Н10);

— максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
наданих інсайдерам (НІ 1).

До щомісячних форм звітності, які контролюються департаментом безвиїзного нагляду та відповідними регіональними управліннями Національного банку України, належать:

— форма № 1-КБ Баланс комерційного банку (щомісячна);

— (юрма № 611 Звіт про дотримання економічних нормативів;

— (юрма № 11 Балансовий звіт комерційного банку;

— (юрма № 301 Звіт про кредитний портфель;

— норма № 341 Звіт про залишки за депозитами;

— форма № 542 Звіт про дотримання нормативів відкритої ва
лютної позиції.

ЗАХОДИ ВПЛИВУ ЗА ПОРУШЕННЯ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ ЕКОНОМІЧНИХ НОРМАТИВІВ

Порушення нормативів

Заходи впливу за порушення

одноразове*

повторне**

систематичне***

непримусові

примусові

1. Капіталу банку (Н1)

—

програма капіталізації

рекомендоване обмеження на розподіл капіталу

відкликання ліцензії на всі або окремі види банківських операцій

2. Мінімального розміру статутно го капіталу (Н2)

—

відкликання ліцензії на всі види банківських операцій

3. Платоспроможності (НЗ)

лист із зобов'язаннями

—

штраф

установлення режиму фінансового оздоровлення

4. Достатності капіталу банку (Н4)

лист із зобов'язаннями

—

штраф

установлення режиму фінансового оздоровлення

5. Ліквідності (Н5, Н6, Н7)

письмове попередження

—

штраф

підвищення норми обов'язкових резервів

6. Максимального розміру ризику на одного позичальника (Н8)

—

штраф

установлення режиму фінансового оздоровлення

7. Максимального розміру великих кредитних ризиків (Н9)

підвищення вимог до платоспроможності банку

установлення режиму фінансового оздоровлення

8. Максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н10)

—

штраф

усунення керівництва або пере-дання справ на розгляд правоохо-ронних органів

9. Максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н11)

—

штраф

усунення керівництва або пере-дання справ до правоохоронних органів

10. Максимального розміру наданих міжбанківських позик (Н12)

ЛИСТ ІЗ 30бов'язаннями

—

письмове попередження

відкликання ліцензій на здійснення операцій на міжбанківському ринку

11. Максимального розміру отриманих міжбанківських позик (Н13)

ЛИСТ ІЗ 30бов'язаннями

—

письмове попередження

відкликання ліцензій на здійснення операцій на міжбанківському ринку

12. Інвестування (Н14)

письмове попередження

—

штраф

відкликання ліцензій на право здійснення таких операцій:

1) вкладення коштів у статутні фонди інших юридичних осіб

2) випуск цінних паперів (облігацій, ощадних сертифікатів тощо);

3) купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів а також операції з ними;

4) купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також операції з ними

13. Відкритої валютної позиції (Н15. Н16, Н17, Н18)

—

штраф

Підвищення норми обов‘язкових резерів або зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції

відкликання ліцензій на проведення банківських операцій з валютою.

* До одноразового порушення належить невиконання протягом одного місяця встановлених економічних нормативів (за нормативами, які розраховуються як середньоарифметична величина) та порушення, що сталося лише раз (за нормативами, які розраховуються за кожним випадком порушення).

** До повторного порушення належить невиконання протягом двох місяців установлених економічних нормативів (за нормативами, які розраховуються як середньоарифметична величина) та протягом двох і більше разів (за нормативами, які розраховуються за кожним випадком порушення).

*** До систематичного порушення належить невиконання протягом трьох місяців установлених економічних нормативів (за нормативами, які розраховуються як середньоарифметична величина) та протягом місяця (за нормативами, які розраховуються за кожним випадком порушення).

При цьому повторним та систематичним порушенням економічних нормативів вважається таке, яке відбувається або кожного місяця (дня) поспіль або через певний проміжок часу.

Регіональні управління Національного банку України після перевірки щомісячних звітних даних комерційних банків (юридичних осіб) за відповідними формами завіряють їх підписом відповідальної особи і через чотири робочі дні місяця (не пізніше 15 числа), що йде за звітним, подають департаменту безвиїзного нагляду Національного банку України.

Результати економічного аналізу діяльності кожного комерційного банку та висновки щомісячно надаються регіональними управліннями Національного банку України через чотири робочі дні місяця, що йде за звітним, департаменту безвиїзного нагляду Національного банку України — до 15 числа місяця, що йде за звітним.

Висновок має містити:

— загальну оцінку фінансового стану банку;

— оцінку дотримання банком економічних нормативів;

— відомості про суми нарахованих, стягнутих або нестягнутих
штрафів (у разі порушення банком економічних нормативів);

— відомості про наявність на розгляді регіонального управління Національного банку України документів банку на збільшення статутного фонду;

— аргументовані пропозиції регіонального управління щодо подальшої діяльності банку (загальний режим роботи, режим фінансового оздоровлення, пропозиції щодо скасування режиму фінансового оздоровлення, припинення діяльності або ліквідації банку);

— основні відомості про проведені перевірки діяльності банку, а також інформацію про те, чи порушено проти банку або його керівників і основних акціонерів справи правоохоронними органами, судовими та арбітражними інстанціями.

Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 2. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

РЕЄСТРАЦІЯ І ЛІЦЕНЗУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Admin — Sun, 22 Aug 2010 20:56:29 GMT

8. 3. РЕЄСТРАЦІЯ І ЛІЦЕНЗУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Реєстрація і ліцензування банків — найважливіші функції банківського нагляду. Вони покликані обмежувати або розширювати банківську діяльність згідно з вимогами чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України.

Реєстрація банку — це момент відповідного запису у «Республіканській книзі реєстрації банків і кредитно-банківських установ». Він означає створення згідно з чинним законодавством специфічної юридичної особи — банківської установи. Зворотний процес — ви-креслення реквізитів банку з Республіканської книги — свідчить про те, що банк як юридична особа перестав існувати.

Створення і реєстрація комерційних банків в Україні регулюється «Положенням про порядок створення і реєстрації комерційних банків», затвердженим Постановою Правління НБУ від 21 липня 1998 р.

Комерційні банки різних видів і форм власності створюються у вигляді акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю відповідно до Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу», «Про підприємництво», «Про обмеження монополізму та недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», інших законодавчих актів України та нормативних актів Національного банку України.

Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з моменту його реєстрації в Національному банку України.

Засновниками, акціонерами (учасниками) комерційних банків можуть бути українські та іноземні юридичні і фізичні особи за винятком Рад народних депутатів усіх рівнів, їхніх виконавчих органів, політичних і профспілкових організацій, спілок і партій, громадських фондів.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначається мінімальний розмір статутного капіталу банку.

Статутний капітал комерційного банку формується тільки за рахунок власних вільних коштів учасників (акціонерів). Забороняється використовувати для формування статутного фонду комерційного банку бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу.

Банкам забороняється збільшувати статутний капітал за рахунок нерозподіленого прибутку та коштів інших фондів, а також збільшувати статутний капітал для покриття збитків.

Внесок учасників (акціонерів) до статутного капіталу комерційного банку здійснюється тільки у вигляді грошових коштів у національній валюті України.

Для реєстрації комерційного банку в двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану його засновників до регіонального управління НБУ за місцем створення банку подаються такі документи:

— заява про реєстрацію банку;

— установчий договір, підписаний засновниками банку;

— статут банку;

— протокол установчих зборів;

— економічне обгрунтування і мета створення банку;

— аудиторський висновок про фінансовий стан та платоспро
можність засновників;

— бухгалтерська і фінансова звітність учасників (засновників)
банку;

— наявність керуючих осіб банку (голови правління та головно
го бухгалтера);

— копія платіжного документа про внесення плати за реєстрацію
банку;

— копія звіту про проведення відкритої підписки на акції;

— угода про надання приміщення для розміщення банку;

— установчі документи акціонерів;

— копія рішення органів Антимонопольного комітету України
про надання згоди на створення банку у випадках, передбачених
чинним законодавством.

Регіональне управління НБУ за місцезнаходженням комерційного банку в двотижневий строк з дати отримання від банку повного пакета документів готує висновок про:

— фінансовий стан, платоспроможність і репутацію акціонерів
(учасників) банку, наявність вільних власних коштів для внеску до
статутного фонду банку і підтвердження про внесок на тимчасовий
рахунок банку коштів до статутного фонду кожним акціонером
(учасником) у передбачених законом розмірах;

— наявність приміщення, придатного для розміщення банку;

— професійну придатність і репутацію голови виконавчого ор
гану (правління) банку і головного бухгалтера банку.

Пакет цих документів, включаючи статут банку в 4-х примірниках і висновок регіонального управління Національного банку України, подається до Національного банку України.

Документи для реєстрації банку розглядаються департаментом реєстрації і ліцензування банків, юридичним департаментом та

(у разі необхідності) іншими департаментами і подаються Комісії Національного банку України з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Рішення про реєстрацію комерційного банку, створеного за участю іноземного капіталу, ухвалює Правління Національного банку України, а комерційного банку, створеного за участю вітчизняного капіталу, — комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Реєстрація здійснюється внесенням відповідного запису до Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний строк з дня одержання всіх передбачених документів.

Національний банк України може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі порушення порядку створення банку, невідповідності його статуту та інших установчих документів законодавству України, незадовільного фінансового стану засновників, що загрожуватиме інтересам вкладників і кредиторів банку, а також у разі професійної непридатності рекомендованого керівництва банку, відсутності відповідної матеріально-технічної бази.

Рішення про відмову в реєстрації комерційного банку може бути оскаржене у судовому порядку.

Комерційні банки, зареєстровані Національним банком України, можуть відкрити філії і представництва після отримання відповідної ліцензії Національного банку України за умови, що з моменту її отримання до моменту відкриття певної філії ними не порушені вимоги, на підставі яких була отримана ліцензія.

Філія банку — банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку, має свій субкореспондентський рахунок і МФО та здійснює банківські операції, передбачені положенням про філію, за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу на здійснення операцій, виданого регіональним управлінням Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

Представництво банку — це банківська установа, яка не є юридичною особою, діє на підставі окремого положення, виступає від імені головного банку і ним фінансується. Представництво банку не має права здійснювати банківські операції.

Ліцензування банківської діяльності полягає в наданні банкам офіційного дозволу на здійснення певних банківських операцій.

Національний банк України визначає порядок надання ліцензії банкам відповідно до статті 17 Закону України «Про банки і банківську діяльність», «Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій», затвердженого постановою Правління НБУ від 6 травня 1998 р.

Під час ліцензування враховується обсяг капіталу банку (статутний та загальний), його фінансовий стан, дотримання банком ус-

тановлених економічних нормативів, термін його діяльності на фінансовому ринку, професійна придатність керівників та позитивні висновки незалежного аудиту.

Ліцензування банківської діяльності здійснюється з метою допущення на ринок банківських послуг України комерційних банків та банківських установ, умови діяльності яких відповідають установленим Національним банком України обов'язковим вимогам і не загрожують інтересам їхніх клієнтів.

Комерційні банки (юридичні особи) мають право здійснювати банківські операції тільки після отримання відповідної ліцензії Національного банку України. Філії комерційних банків здійснюють банківські операції за наявності відповідно оформленого доручення головного банку і дозволу регіонального управління Національного банку України за місцезнаходженням філії банку.

Операціями банків, що підлягають ліцензуванню, вважаються банківські операції, перелічені у ст. З Закону України «Про банки і банківську діяльність», та інші операції з дозволу Національного банку України.

НБУ надає банкам ліцензію на здійснення низки операцій з готівкою, розрахункових, активних, пасивних, операцій з валютними цінностями та інших.

Закон повинен забороняти здійснення банківських операцій тими економічними суб'єктами, які не мають банківської ліцензії, а також передбачати повноваження органів нагляду щодо проведення розслідування стосовно суб'єктів, які підозрюються в тому, що вони здійснюють банківські операції, не маючи на це права.

Політика ліцензування, що має бути сформульована в законодавчих або нормативних актах, мусить передусім дати відповіді на такі питання:

— Яка кількість банків необхідна, якими мають бути темпи зрос
тання банківської системи при ліцензуванні нових банків?

— Яким має бути розмір статутного капіталу, необхідний для за
хисту вкладників нового банку?

— Хто може бути власником нового банку і чи повинні бути об
меження щодо власності?

— Який тип власності є кращим для нового банку з погляду за
безпечення його фінансової стабільності?

— Хто керуватиме новим банком?

— У який спосіб новий банк задовольнятиме потреби населення,
які нові послуги він може запропонувати?

Політика ліцензування повинна передбачати низку критеріїв, які застосовуються під час розгляду заявок на видачу банківської ліцензії. Основні критерії такі:

— мінімальний розмір статутного капіталу. Цей критерій має
найбільше значення під час розгляду заявок на видачу ліцензій;

— фінансовий стан засновників банку та їхня репутація;

— перспективи діяльності нового банку, що визначаються на
підставі висновків незалежного аудиту;

-— професійна придатність керівництва тощо.

У разі змін обсягу капіталу банку, його фінансового стану та інших умов Національний банк України може переглянути перелік пунктів ліцензії на здійснення банківських операцій за встановленою процедурою.

Чим конкретнішими будуть критерії ліцензування, тим легше буде органам нагляду визначити, можлива чи ні видача ліцензії.

НБУ видає новоствореним банкам ліцензії на здійснення банківських операцій за умови, що вони мають:

— професійно придатних перших керівних осіб банку (голову
правління та головного бухгалтера), кандидатури яких погоджені з
Національним банком України;

— підрозділ, який виконуватиме відповідні банківські операції,
підрозділ внутрішнього аудиту, вкомплектовані професійно придат
ними, кваліфікованими кадрами;

— відповідні внутрішні документи банку, що регламентують
здійснення банком діяльності, яка ліцензується Національним бан
ком України;

— необхідне банківське обладнання, комп'ютерну техніку, прог
рамні продукти та засоби зв'язку, що відповідають вимогам Націо
нального банку України;

— приміщення банку, що відповідає вимогам, установленим На
ціональним банком України, або укладену угоду на оренду примі
щення на строк не менше 5-ти років, чи свідоцтво на право власнос
ті на приміщення.

Національний банк України видає ліцензію функціонуючим банкам, на розширення їхньої діяльності, якщо ними дотримуються такі обов'язкові умови:

— статутний капітал банку зареєстрований і фактично сплачений
у розмірі, не меншому від установленого Національним банком
України;

— формування резервного фонду банку відповідає вимогам чин
ного законодавства та нормативних актів Національного банку
України, статуту банку;

— формування резерву на покриття можливих витрат за креди
тами відповідає вимогам чинного законодавства, нормативних актів
Національного банку України. Внутрішні документи банку про по
рядок формування таких резервів не повинні суперечити вимогам
Національного банку України;

— банком дотримуються економічні нормативи, які встановлені
Національним банком України протягом півріччя, що передує його
зверненню до Національного банку України;

— забезпечується стабільна беззбиткова діяльність банку протя
гом півріччя, що передує його зверненню до Національного банку
України щодо надання ліцензії;

— стан кредитного портфеля банку не загрожує інтересам його
кредиторів та вкладників (сума безнадійних до повернення кредитів
не перевищує розмірів фактично сформованих резервного та стра
хового фондів банку);

— формування фонду гарантування вкладів фізичних осіб відпо
відає чинному законодавству України та нормативним актам НБУ;

— позитивним є висновок зовнішнього аудитора про діяльність
банку за звітний рік, що передує зверненню банку до НБУ;

— банківські операції, які ліцензуються НБУ, не можуть негати
вно вплинути на діяльність банку;

— відсутні порушення банком вимог чинного законодавства,
нормативних актів НБУ і внутрішніх документів банку.

Для отримання ліцензії новоствореними банками подаються такі документи до НБУ:

— клопотання банку про надання ліцензії на здійснення банків
ських операцій;

— бізнес-план банку на перші три роки його діяльності;

— професійна придатність керівників відповідних підрозділів;

— висновок регіонального управління НБУ щодо технічної гото
вності та забезпеченості кваліфікованими кадрами.

Рішення про надання ліцензії ухвалює Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій є крайнім заходом Національного банку України. До його застосування НБУ використовує інші заходи застережливого характеру відповідно до чинного законодавства та нормативних актів Національного банку України.

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути відкликана за поданням регіонального управління Національного банку України у разі:

— виявлення недостовірних даних, на підставі яких була надана
ліцензія;

— затримання початку здійснення діяльності, на яку видана лі
цензія, більше як на один рік з моменту видання ліцензії;

— виникнення загрози інтересам кредиторів та вкладників банку;

— виявлення порушень банком вимог банківського і антимоно-
польного законодавства та нормативних актів НБУ;

— збиткової діяльності банку протягом 3-х місяців;

— систематичного порушення економічних нормативів, які вста
новлені Національним банком України, протягом 3-х місяців підряд
або 6-ти місяців протягом року;

— здійснення операцій, на які не було видано ліцензії;

— недостовірних інформації та звітності або несвоєчасного їх
подання;

— невиконання в установлений термін вимог НБУ щодо діяль
ності банку та умов, на підставі яких була видана ліцензія.

У разі прийняття Комісією рішення про відкликання ліцензії на здійснення однієї або кількох банківських операцій комерційний банк повинен у день отримання зазначеного рішення припинити здійснення нових операцій та забезпечити виконання зобов'язань банку за банківськими операціями, за якими відкликано ліцензію, перед кредиторами і вкладниками згідно з укладеними договорами. Банк зобов'язаний у триденний термін повернути Національному банку України раніше отриману ліцензію для заміни переліку дозволених операцій.

Підрозділи банківського нагляду Національного банку України та його регіональних управлінь здійснюють постійний контроль за дотриманням банком вимог НБУ щодо припинення операцій, за якими відкликано ліцензію. Якщо банк не припинив виконання банківських операцій, на які ліцензія була відкликана, Правління Національного банку України може ухвалити рішення про відкликання ліцензій на всі види банківських операцій.

Рішення про відкликання ліцензії на всі банківські операції приймається Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

У разі прийняття рішення про відкликання ліцензії на всі види банківських операцій Правління Національного банку України зобов'язує засновників, акціонерів (учасників) банку вирішити в двотижневий термін питання щодо форм подальшого функціонування банку або припинення його діяльності через реорганізацію чи ліквідацію.

Якщо зазначені вимоги не виконані, Правління Національного банку України на підставі пропозицій Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків приймає рішення про ліквідацію банку.

Рішення Правління Національного банку України про відкликання ліцензії на здійснення всіх банківських операцій повідомляється всім банкам України, а також оповіщається у центральній пресі.

Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 2. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна

НЕОБХІДНІСТЬ І ЗАВДАННЯ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ

Admin — Sun, 22 Aug 2010 20:49:36 GMT

РОЗДІЛ 8 РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА НАГЛЯД.
8. 1. НЕОБХІДНІСТЬ І ЗАВДАННЯ БАНКІВСЬКОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА НАГЛЯДУ

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за діяльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за діяльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповноваженими державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони базуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

— створення нових банків та їхніх установ;

— діяльності банків;

— реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовувати до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як елемент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банківської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впро-

вадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності банків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківського регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законодавчого визначення змісту таких понять, як «банк» і «банківська діяльність». Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансовому ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківсь-ких та небанківських установ може бути комплекс із трьох посередницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

— прийняття грошових коштів від клієнтів у вклади;

— надання клієнтам кредитів і створення платіжних засобів;

— здійснення розрахунків між клієнтами.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і негативно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. Дослідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з'ясувати причини, які примушують державу взяти на себе функцію банківського регулювання та нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі центрального банку покликана, як уже зазначалося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної валюти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби — гроші. У гонитві за прибутком банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у них є підстав для цього і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків (у межах заздалегідь визначеної центральним банком норми обов'язкових резервів). У цих умовах здійснення банками платежів, надання позичок обмежується обсягом банківських ресурсів, що перевищують суму зарезервованих ресурсів. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, наглядові органи застосовують до нього певні заходи.

Одна з важливих функцій банків — збереження грошових заощаджень суспільства. Банки — це довірчі установи, тобто в основі їхньої діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження,

* Термін «пруденційний» запозичено із зарубіжної практики, він означає «розумний», «обережний».

вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції банківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків. Крім того, з метою підвищення довіри до банківської системи у більшості ринкових економік функціонують спеціальні колективні фонди (корпорації) страхування депозитів*. Вони гарантують вкладникам у разі банкрутства банку повернення їхніх заощаджень у певних межах.

Банки на відміну від інших економічних суб'єктів ринку містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і провокування загальноекономічної кризи, що пояснюється самою природою банків, специфікою їхньої діяльності. Так, капітал банків становить невелику частку у їхніх сукупних ресурсах, оскільки банки працюють головно за рахунок залучення коштів великої кількості вкладників. У зв'язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями відносними, вони базуються на допущенні, що вкладники не вилучать свої кошти з банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися у такий спосіб, що ймовірність вилучення коштів значної кількості вкладників з банків стане реальністю, і банки, що опинились у цій ситуації, можуть збанкрутувати. Банки-банкрути, тісно пов'язані з іншими банками через систему міжбанківських зв'язків, будуть не здатні виконати свої зобов'язання перед вкладниками, перед іншими банками, що потягне за собою цілий ланцюг банківських крахів. Наслідком цього може стати порушення грошового обігу з ризиком перейти у кризу банківського сектора, а потім і в загальноекономічну кризу країни.

Ще один приклад. Банківська система виконує життєво важливу роль посередника на фінансовому ринку. Банки акумулюють заощадження економічних суб'єктів і водночас надають позички іншим суб'єктам ринку. Кредитування неминуче пов'язано передусім з ри-

Найбільше значення як елемент світового досвіду має система страхування депозитів, створена у 1934 р. у США. Для страхування депозитів у комерційних банках була заснована Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) — Федеральне незалежне агентство, підзвітне Конгресу. Багато країн в тій чи іншій формі запозичили досвід США.

В Україні в 1997—1998 рр. банки були зобов'язані за депозитами фізичних осіб створювати обов'язкові резерви шляхом придбання облігацій внутрішньої державної позики з подальшим їх блокуванням у депозитарії НБУ. Згідно з Указом Президента від 10 вересня 1998 р. в Україні створюється Фонд гарантування вкладів фізичних осіб — вкладників комерційних банків України. Фонд створюєгься і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація. Учасниками системи гарантування вкладів є комерційні банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення операцій із залучення вкладів фізичних осіб, за винятком банків, які перебувають у стадії фінансового оздоровлення, та Ощадного банку України.

зиком неповернення позичених коштів і, як наслідок, з ризиком для банків втрати ліквідності і платоспроможності.

У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв'язку з цим органи банківського регулювання та нагляду зобов'язують банки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за позиками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику.

Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхідність розроблення та ухвалення державою заходів стосовно банківського регулювання та нагляду.

Банки формують платіжну систему країни. На банківських рахунках зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна система розрахунків — це важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного взаємозв'язку сучасної грошово-кредитної і виробничої систем порушення в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки. Зауважимо, що міжбанківський ринок і платіжний обіг у сучасних умовах мають міжнародний характер. У зв'язку з цим проблеми, що виникають на національних банківських ринках, перестають бути локальними й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом для обгрунтування необхідності банківського регулювання та нагляду.

Важливою є і така зовнішня обставина. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцінна за відсутності системи банківського регулювання та нагляду, що відповідає міжнародно визнаним стандартам.

Ефективна система банківського регулювання та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи.

Отже, необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається квазісуспільною природою банків. Банки функціонують головно як недержавні, приватні структури, мета діяльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас, як уже зазначалося, вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави.

Ефективність банківського регулювання та нагляду залежить значною мірою від того, наскільки чітко визначені завдання, що стоять перед відповідними регулятивно-наглядовими органами, наскільки добре ці завдання розуміють і підтримують органи, що розробляють економічну політику держави і несуть відповідальність за реалізацію цієї політики.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

— забезпечення стабільності та надійності банківської системи з
метою сприяння економічному піднесенню;

— захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в банках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми недостатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ризик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

— створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за
позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розширюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні банківські технології тощо;

— забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо. Підвищення
відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжнародної банківської практики;

— підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності
банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

Необхідність і значущість банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляцію банківського сектора через ринкові механізми. Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності.

У свою чергу, органи банківського регулювання та нагляду мусять діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлення до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан, посягати на свободу підприємницької діяльності банків.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки та існування системи державних банків не було потреби у створенні системи банківського регулювання та нагляду. Напрями й умови діяльності банків визначалися урядом, він же і контролював їхню діяльність. Так, зокрема, уряд затверджував кредитний план Держбанку, в якому визначалися обсяг кредитних вкладень та їхня цільова спрямованість. Він же встановлював і розмір процентних ставок як за позичками, так і за депозитами.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується банківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього процесу є створення ефективної системи пруденційного банківського

регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори:

— нестабільний характер економіки перехідного періоду;

— незавершеність процесу ринкової трансформації банківського
сектора;

— недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах
ринкової економіки;

— ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредиту
вання, що виявляється в екстремально високому рівні простроченої,
пролонгованої та безнадійної до повернення кредитної заборговано
сті, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації
кредитного ризику;

— недостатній рівень банківського капіталу та резервів на по
криття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;

— неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в
банках стану банківської системи.

У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями формувалася банківська система, а потім уже система регулювання та нагляду. В Україні ці процеси відбуваються паралельно, що є, безумовно, ускладнюваним фактором. Водночас Україна має й деякі переваги — вона може і повинна скористатися накопиченим світовим досвідом у галузі банківського регулювання та нагляду.

Книга: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК І ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА. Частина 2. А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна