неОфіційний сайт студентів НАСОА (ДАСОА)

Особливості функціонування фінансових ринків

Admin — Mon, 27 Sep 2010 09:47:25 GMT

ЗМІСТ

1. ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ
1.1. Сутність і значення фінансового ринку
1.2. Функції фінансових ринків
1.3. Структура фінансового ринку
1.4. Класифікація фінансових ринків

2. РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ В ФІНАНСОВІЙ СИСТЕМІ УКРАЇНИ

ВАЛЮТНІ РИНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Admin — Sun, 22 Aug 2010 22:47:18 GMT

ТЕМА 4. ВАЛЮТНІ РИНКИ ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Валютний ринок: поняття, основні категорії

Валютний ринок — це:

офіційні центри, де здійснюється купівля-продаж іноземних валют за національну, за курсом, що складається на базі попиту та пропозиції;

сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів;

сукупна сітка сучасних засобів зв’язку, що з’єднують національні та іноземні банки й брокерські фірми;

сукупність банків, брокерських фірм, корпорацій, особливо ТНК.

Основні особливості сучасних валютних ринків:

інтернаціоналізація валютних ринків;

широке використання електронних засобів зв’язку;

безперервність здійснення операцій;

уніфікована техніка валютних операцій;

страхування валютних та кредитних ризиків;

переважання спекулятивних та арбітражних операцій над комерційними;

нестабільність валют.

Функції валютних ринків:

обслуговування міжнародного обороту товарів, послуг і капіталу;

формування валютного курсу під впливом попиту та пропозиції;

надання механізмів для захисту від валютних ризиків, руху спекулятивних капіталів і інструментів для цілей грошово-кредитної політики центрального банку.

Основний товар валютного ринку — будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті.

Суб’єкти валютного ринку:

державні установи (переважно центральні банки та казначейства);

юридичні та фізичні особи;

комерційні банківські установи;

валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж;

Валютний ринок складається з багатьох національних валютних ринків, які об’єднуються у світову систему.

Структура валютного ринку

За суб’єктами:

— міжбанківський (прямий і брокерський).

За терміновістю операцій:

— спот-ринок;

— форвардний ринок;

— своп-ринок;

— клієнтський;

— біржовий: торгівля через валютну біржу; торгівля деривативами.

За функціями:

— обслуговування міжнародної торгівлі;

— суто фінансові трасфери (спекуляція, хеджування, інвестиції).

Відносно валютних обмежень:

— вільні;

— обмежені.

За застосуванням валютних курсів:

— з одним режимом;

— з кількома режимами.

Залежно від об’єму й характеру валютних операцій:

— глобальні;

— регіональні;

— внутрішні.

Таблиця 6

Приблизний розподіл угод з іноземною валютою на світових фінансових ринках

Інструменти валютного ринку

Переказ (телеграфний чи електронний) коштів із безстрокових вкладів (депозитів до запитання).

Банківські векселі на пред’явника.

Комерційні тратти.

Здійснюючи переказ, банк продає клієнту іноземну валюту за національну. Телеграфні перекази дають можливість прискорити розрахунки, скоротити використання кредиту та захистити від валютних збитків. Застосування під час телеграфних переказів спеціального коду («ключа») дає змогу уникнути фіктивних переказів та помилок.

Альтернативою телеграфному переказу є поштовий переказ. У цьому разі інструкції відправляються поштою або банкір надає покупцю вексель на пред’явника, а покупець відправляє його авіапоштою продавцю (одержувачу платежу).

Банківський вексель — вексель, виставлений банком даної країни на свого іноземного кореспондента. Придбавши такий вексель у національних банків, боржники (імпортери) пересилають його кредиторам (експортерам), погашаючи в такий спосіб свої боргові зобов’язання.

Банківський чек — письмовий наказ банку-володаря авуарів за кордоном своєму банку-кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточного рахунку власникові чека. Експортери, отримавши такий чек, продають його своїм банкам.

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — вимоги, виписані експортером чи кредитором на імпортера чи боржника.

Поняття валютних операцій
та їхня класифікація

Валютна операція

У широкому розумінні —

конкретна форма прояву валютних відносин у народногосподарській практиці.

У вузькому розумінні —

операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті; увезенням, вивезенням, переказом та пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Рис. 6. Класифікація валютних цінностей

Рис. 7. Класифікація валютних операцій

Конверсійні операції:

угоди з негайною поставкою: угоди типу «today», «tomorrow», «spot»;

строкові угоди: форвардні, ф’ючерсні, опціонні;

угоди типу «swap»;

валютний арбітраж: просторовий, часовий, конверсійний валютний арбітраж.

Кореспондентські відносини з іноземними банками:

установлення прямих кореспондентських відносин з іноземними банками;

самостійне відкриття банком рахунків для міжнародних розрахунків з іноземними банками;

досягнення домовленості про порядок і умови ведення банківських операцій за міжнародними розрахунками;

робота через кореспондентські рахунки Центру міждержавних розрахунків НБУ або через кореспондентські рахунки вповноважених банків;

установлення кореспондентських відносин і здійснення міжнародних банківських операцій з іноземними банками через кореспондентські рахунки Центру міжнародних розрахунків НБУ або вповноважених банків.

Відкриття та ведення валютних рахунків:

відкриття валютних рахунків юридичним особам (резидентам та нерезидентам), фізичним особам;

нарахування процентів на залишки на рахунках;

надання овердрафтів (особливим клієнтам, згідно з рішенням керівництва банку);

надання виписок під час здійснення операції;

оформлення архіву рахунку за будь-який проміжок часу;

виконання операцій з розпорядження клієнтів коштами на своїх валютних рахунках (оплата наданих документів, купівля та продаж іноземної валюти за рахунок коштів клієнтів);

списування сум, передбачених законодавством;

контроль експортно-імпортних операцій.

Неторгові операції:

купівля та продаж готівкової іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

інкасо іноземної валюти та платіжних документів у іноземній валюті;

випуск та обслуговування пластикових карток клієнтів;

купівля (оплата) дорожніх чеків іноземних банків;

оплата грошових акредитивів та висунення аналогічних акредитивів;

організація роботи й порядку проведення операцій в обмінних пунктах.

Операції з залучення та розміщення валютних коштів:

кредитні;

депозитні;

з цінними паперами;

лізингові;

форфейтингові;

факторингові.

Спот-ринок

Спот-ринок — це ринок негайної поставки валюти.

Основні учасники — комерційні банки, які ведуть операції з:

напряму з клієнтами-підприємствами приватного та державного секторів;

на міжбанківському ринку напряму з іншими комерційними банками;

через брокерів з банками та клієнтами;

з центральними банками країн;

Валютна операція «спот» — це купівля-продаж валюти за умов її поставки протягом двох робочих днів від дня укладення угоди за курсом, зафіксованим в угоді.

Звичаї спот-ринку:

Здійснення платежів протягом двох робочих банківських днів без нарахування процентної ставки на суму поставленої валюти.

Операції здійснюються переважно на базі комп’ютерної торгівлі з підтвердженням електронними повідомленнями (авізо) протягом наступного робочого дня.

Існування твердих валютних курсів: якщо дилер великого банку цікавиться котируванням іншого банку, повідомлені йому валютні курси є обов’язковими для виконання операції з купівлі-продажу валюти

Ці звичаї не зафіксовано в спеціальних міжнародних конвенціях, але їх точно додержуються всі учасники цього ринку.

Торгівля на ринку здійснюється на базі встановлення обмінного курсу валют (котирування валют). Різні методи котирування створюють практичні зручності для валютних операторів, оскільки виключають необхідність додаткових розрахунків. Котирування за прямим методом на двох ринках повинні бути оберненими, тобто вартість курсового перерахунку валюти дорівнює 0.

Пряме котирування дорівнює 1/ Обернене котирування

Крос-курс — співвідношення між двома валютами, що є похідними від їхніх курсів відносно третьої валюти (звичайно долара США).

Таблиця 8

Використання котирування учасниками ринку
Маркет—мейкер (комерційний банк, котирування валютного курсу)

Сп = AR – BR,

BAS = [(AR – BR) / AR] 100 %,

де Сп — спред;

AR — курс купівлі валюти;

BR — курс продажу валюти;

BAS — продажно-купівельна маржа.

Звичайно базою котирування є валюта, яка визнається в усьому світі, але іноді з історичних причин базовою стає більш дрібна валюта.

Стандартна дата валютування (дата фактичного надходження коштів) за спот-операцій — другий робочий день після дати укладення операції. У разі, коли дата валютування припадає на вихідний чи святковий день, строком валютування вважаєть-
ся перший робочий день після вихідних (із цього правила є винятки).

На валютному ринку торгують безготівковою валютою (форексом) і готівковою валютою (банкнотами).

Таблиця 9

Відмінності між торгівлею валютою ТА банкнотами

Оперуючи поняттям «валютна операція», не можна не згадати про валютний ризик (втрати валюти через зміну валютного курсу). Але збитки або прибутки банку залежать і від валютної позиції. Під валютною позицією розуміють співвідношення вимог та зобов’язань у тій чи іншій валюті оператора валютного ринку. Залежно від збігу чи розбіжності названих вимог та зобов’язань, валютна позиція може бути закритою та відкритою. Відкрита валютна позиція, у свою чергу, може бути довгою чи короткою.

Строковий валютний ринок

Строкова валютна операція — це операція, пов’язана з поставкою валюти на строк, більше ніж 3 дні з дня її укладення.

Серед учасників строкового валютного ринку слід назвати хеджекерів, спекулянтів (позиційних та скалперів), арбітражерів і трейдерів. Хеджекери здійснюють конверсійні операції, намагаючися закрити свої відкриті валютні позиції. Спекулянти свідомо беруть на себе валютний ризик, підтримуючи відкриту валютну позицію для отримання прибутку від непрохеджованої валютної позиції. Позиційні спекулянти підтримують відкриті позиції протягом довгого періоду — до кількох місяців. Скалпери грають на зміні курсів протягом однієї торгової сесії, систематично закриваючи позиції в кінці кожного робочого дня. Арбітражери здійснюють купівлю іноземної валюти на одному валютному ринку з одночасним продажем її на іншому валютному ринку. Вони відкривають протилежні позиції щодо однієї валюти на різні (однакові) строки на одному чи кількох взаємопов’язаних ринках, зменшуючи величину валютно-курсового ризику. Трейдери купують валюту за дорученням та за рахунок клієнта в торговому залі біржі за комісійну винагороду.

Форвардні валютні операції

Форвардний валютний контракт — це обов’язкова для виконання угода між банками про купівлю чи продаж у певний день у майбутньому визначеної суми іноземної валюти (при цьому валюта, сума, обмінний курс і дата платежу фіксуються в момент укладання угоди).

Форвардні валютні угоди — це позабіржові угоди, що не мають жорсткої стандартизації щодо строків виконання. Строки виконання цих угод — від 1 тижня до 5 років, найбільш поширені — 1, 3, 6, 12 місяців з дня укладення угоди.

Дата укладення форвардної угоди — це дата досягнення домовленості між клієнтом і банком щодо суми, валютного курсу та терміну. Дата валютування — це дата зарахування коштів на кореспондентський рахунок банку. Звичайно вона визначається
методом додавання до дати укладення форвардної угоди дати валютування спот-угоди й терміну дії форвардної угоди. У міжнародній практиці застосовують контракти на ламану дату (дата платежу, віддалена від дати укладення угоди на нестандартний термін — 45, 98 днів); форвардні контракти з правом вибору дати (форвардні опціони).

Форвардний валютний курс котирують за допомогою методу «аутрайт» та методу своп-ставок. Згідно методу «аутрайт», клієнт отримує інформацію про повний спот курс, повний форвардний курс, строк та суму поставок валюти. За методом своп-ставок визначається тільки премія (pm) чи дисконт (dis), які за прямого котирування відповідно додаються до курсу «спот» або вираховуються з нього.

Ніякі причини не можуть завадити виконанню форвардної угоди. Деколи виконання форвардної угоди невигідне. Клієнту легше сплатити штрафні санкції, ніж виконати свої зобов’язання за контрактом. Але збереження свого імені важливіше за вигоду.

Приклад. Закриття контракту

Відповідно до форвардної угоди, клієнт мав купувати 150 000 британських фунтів стерлінгів за долари США за курсом 1,5888, щоб розрахуватися з постачальником з Великої Британії, але контракт на поставку було анульовано. Клієнт не має права анулювати також і форвардну угоду, отже, на дату виконання її має бути закрито за допомогою спот-ринку. Курс спот на цю дату становить 1,5850 – 1,5870. Клієнт має здійснити дві обернені операції: купити 150 000 британських фунтів за курсом 1,5888, а потім продати їх за курсом 1,5870:

150 000 × 1,5888 = USD 238 320 (списано з рахунку);

150 000 × 1,5870 = USD 238 050 (зараховано на рахунок).

Результатом закриття форвардного контракту буде списання з рахунку клієнта 200 дол. США.

Отже, клієнт не зобов’язаний мати на своєму рахунку повну суму, що передбачалася форвардною угодою (особливо це важливо для експортера, який укладав форвардний контракт для продажу валюти, яку він одержить від поставки товару).

Зазвичай котирування форвардного курсу має такий вигляд:

EUR/USD

0,9530 – 0,9540

курс спот

1m fwd

10 40

форвардні курси

Якщо bid > offer, то має місце дисконт.

Якщо bid < offer, то має місце премія.

Ф’ючерсні валютні операції — це строкові біржові угоди купівлі-продажу валюти, золота, фінансових та кредитних інструментів за фіксованою в момент укладання контракту ціною, з виконанням операції через певний проміжок часу (більше трьох днів і до двох-трьох років).

Фінансовий ф’ючерс — це контракти на купівлю чи продаж певного фінансового інструменту за завчасно узгодженою ціною протягом визначеного місяця в майбутньому (у певний день цього місяця).

Види фінансових ф’ючерсів

За суб’єктами:

угоди хеджерів;

угоди спекулянтів;

— арбітражні;

— торгівля спредами;

— відкриття позицій.

За об’єктами:

процентні ф’ючерси;

— короткострокові;

— довгострокові;

валютні ф’ючерси.

Валютний ф’ючерс — це контракт на купівлю-продаж валюти в майбутньому, за яким продавець бере на себе зобов’язання продати, а покупець — купити визначену її кількість за встановленим курсом у вказаний строк.

Особливості ф’ючерсних угод:

будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від його виконання лише зі згоди іншої сторони контракту;

покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу з продавцем контракту;

стандартизована форма валютних контрактів зі специфічно обумовленою сумою валюти та стандартизованими датами валютування;

правила випуску та обігу валютних деривативів поширюються також на ф’ючерсні валютні контракти;

торгівля ними здійснюється тільки на біржовому ринку.

Учасники ф’ючерсних ринків

Міжнародна практика:

клієнт;

брокер;

біржа;

уповноважена особа;

клірингова палата;

торгівельно-комерційний центр;

банк;

розрахункова фірма.

Національна практика:

клієнт;

банк (дилер);

біржа;

Розрахунок маржі

Для ф’ючерса на купівлю валюти:

М = К (Сб – Спок),

де М — величина маржі в грн;

К — обсяг угоди за ф’ючерсом (кількість валюти, яку купують), у доларах;

Сб — курс долара, який котирується на міжбанківській валютній біржі в день закриття позиції (продажу ф’ючерса) у грн/дол.;

Спок — курс долара на купівлю валюти в угоді за ф’ючерсом у грн/дол.;

Для ф’ючерса на продаж валюти:

М = К (Спр – Сб),

де Спр — курс долара на продаж валюти в угоді за ф’ючерсом у грн/дол.

Опціонні валютні контракти

Валютний опціон — угода, що дає право (для покупця) і зобов’язання (для продавця) купити або продати певну кількість однієї валюти в обмін на іншу за фіксованим у момент укладання угоди курсом у визначений момент у майбутньому.

Опціонна премія — грошова сума, яку покупець опціону сплачує за його придбання.

Фактори, що впливають на премію: внутрішня цінність опціону, строк опціону, рухомість валют, процентні витрати.

Типи опціонів:

Опціон-пут — дає право продати валюту в майбутньому за ціною, зафіксованою в даний момент;

Опціон-кол — дає право купити валюту в майбутньому за ціною, зафіксованою в нинішній момент;

Опціон пут-кол — «стелаж».

Стилі опціонів:

європейський — опціони можуть бути реалізовані тільки в день закінчення терміну дії контракту;

американський — опціони дають право купити чи продати базовий актив у будь-який час від дня закінчення терміну дії контракту.

Валютні опціони дають можливість обмежити ризик, пов’язаний з коливанням курсів валют, зберігаючи при цьому шанси на отримання прибутку.

Опціон на купівлю дає власнику право придбати валюту, високо оцінену ринком, за нижчим курсом і отримати прибуток.

Цей прибуток визначається за такою формулою:

Пк = (Р1 – Р0)n – Цп

або

Пк = (Р1 – Р0 – Ц)n,

де Пк — прибуток від опціону на купівлю;

Р1 — курс валюти на ринку на момент виконання опціону (курс спот);

Ро — ціна страйк, опціонний курс;

n — кількість валюти, яка купується за опціоном;

Цп — премія опціону, ціна опціону.

Опціон на продаж дає право власнику продати валюту, низько оцінену ринком, за вищим курсом та отримати прибуток.

Цей варіант визначається за такою формулою:

Ппр = (Р0 – Р1 – Ц)n,

де Ппр — прибуток від опціону на продаж;

Ро — страйк-ціна (опціонний курс на продаж валюти).

Інституціональна класифікація опціонів:

позабіржові опціони;

біржові опціони.

Позабіржові опціони — виписуються клієнту банком або брокерською фірмою, пристосовані до вимог клієнта як за сумою, ціною (тобто обмінним курсом), величиною премії, так і за строком дії опціонного контракту, який може бути подовжений за згоди сторін (контракти не мають стандартних умов, а все залежить від взаємної згоди сторін).

Біржові опціони — це стандартні контракти, у яких зазначено вид опціону (кол або пут), ціну страйк, дату виконання, обсяги контракту, величину премії та якими торгують на біржах.

Опціон як одна з форм строкових угод надає інвесторам великі можливості. Використовуючи комбінації з опціонів різних видів з неоднаковими цінами страйк і датами виконання, інвестор може побудувати цікаві стратегії та отримати додатковий прибуток.

Стратегії проведення опціонних угод:

стратегія «спред» (вертикальні та горизонтальні спреди):

— «кол-спред ведмедя»;

— «кол-спред бика»;

— «пут-спред бика»;

— «пут-спред ведмедя»;

— «спред метелика»;

комбінації:

— «короткий стредл»;

— «довгий стредл»;

— «короткий стринг»;

— «довгий стринг».

Що стосується особливостей механізмів реалізації валютних опціонів, принципів ціноутворення на ринку та інших параметрів цих деривативів, можна сказати, що це є чи не найскладніші з існуючих сьогодні валютних інструментів. Торгівля валютними опціонами проходить на валютній ф’ючерсній біржі, тому між правилами торгівлі цими цінними паперами є багато спільного. Тут діють єдині положення.

Своп-операції

Своп-операція — валютна операція, що поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контроперацією на визначений строк з тими валютами. Не створюють відкритої позиції та тимчасово забезпечують валютою без ризику, пов’язаного зі зміною курсу.

Строки: від 1 дня до 6 місяців, рідко зі строком виконання до 5 років.

Здійснюються між: комерційними банками; комерційними й центральними банками; центральними банками країн.

Способи застосування:

Як інструмент для придбання іноземної валюти на обмежений період за фіксованим обмінним курсом (на основі схеми «своп» — спот проти форварду).

Для швидкого реагування на зміни в очікуваних вхідних та вихідних валютних потоках скороченням чи подовженням строків своп-контрактів, які вже було укладено (на основі схеми «своп» — спот форвард проти форварду)

Нині отримали поширення комбінації з процентною ставкою, опціоном, золотом, цінними паперами, кредитами, депозитами.

Типи свопів:

процентні;

валютні;

валютно-процентні;

диференційні.

Валютні свопи — операції з обміну валюти з фіксованим валютним курсом на валюту з плаваючим валютним курсом.

Процентні свопи — операціїї з обміну валюти з фіксованою процентною ставкою проти плаваючої ставки або ж із плаваючою ставкою проти плаваючої, але в іншому режимі.

Валютно-процентні свопи — комбінації згаданих свопів.

Диференційні свопи — свопи з нетто-платежем однієї сторони на користь іншої під час укладання угоди.

Класичні свопи, залежно від послідовності виконання операцій «спот» та «форвард», поділяються на репорт та депорт. Репорт — це продаж валюти на умовах «спот» і одночасно купівля на умовах «форвард». Депорт — купівля валюти на умовах «спот» і продаж на умовах «форвард».

Класифікація свопів:

звичайні (операції репорту та депорту);

тижневі — своп s/w (spot-week swap), коли перша угода виконується на умовах «спот», а друга — на умовах тижневого споту;

одноденні — своп t/n (tomorrow-next swap), коли перша операція здійснюється з датою валютування «завтра», а зворотна — на умовах «спот»;

форвардні (форвард—форвард).

Для класичних своп-угод (репорт і депорт) використовуються два валютні курси — спот і аутрайт. Останній визначається за стандартною методикою: курс спот плюс (мінус) форвардна маржа (премія або дисконт).

Структура контракту на укладення своп-угод:

предмет контракту;

умови анулювання свопу;

умови кредитування;

відповідальність сторін;

інші умови.

Арбітражні операції

Валютний арбітраж — операції з валютами для отримання прибутку через використання у визначений час існуючих на фінансових ринках розривів між курсами та процентними ставками з касових і строкових операцій (розрив має бути більший за величину операційних витрат).

Основний принцип — купити фінансовий актив дешевше й продати його дорожче.

Види:

часовий валютний арбітраж (валютна операція для отримання прибутку від різниці валютних курсів у часі);

просторовий (часовий) валютний арбітраж (передбачає отримання прибутку за рахунок різниці курсу валют на двох різних територіально віддалених ринках);

простий арбітраж (виконується з двома валютами);

складний арбітраж (крос-курсовий) — виконується з трьома й більше валютами.

Термінологічний словник

Арбітражери — суб’єкти строкового валютного ринку, які здійснюють купівлю іноземної валюти на одному валютному ринку з одночасним продажем її на іншому валютному ринку для отримання прибутку на різниці у валютних курсах і в різні періоди.

База котирування — базова валюта.

Валюта котирування — валюта, що котирується.

Валютна операція — операція, пов’язана з переходом права власності на валютні цінності; використанням валютних цінностей як засобу платежу в міжнародному обороті; увезенням, вивезенням, переказом і пересиланням на територію країни та за її межі валютних цінностей.

Валютна позиція — співвідношення вимог та зобов’язань у певній валюті оператора валютного ринку (відкрита та закрита).

Валютний ринок — це сфера економічних відносин, що виникають за здійснення операцій купівлі-продажу іноземної валюти, а також операцій з руху капіталу іноземних інвесторів.

Варіаційна маржа — це сума, яку покупець або продавець контракту (залежно від руху курсу) повинен внести для підтримання відкритої позиції на ринку.

Відкрита валютна позиція — розбіжність вимог та зобов’язань у визначеній валюті.

Внутрішня цінність опціону — прибуток, який би міг отримати його власник за негайного виконання.

Дата валютування — це дата фактичного надходження коштів у розпорядження сторін операції.

Довга відкрита валютна позиція — вимоги з купленої валюти перевищують зобов’язання з продажу тієї самої валюти.

Закрита валютна позиція — збіг вимог та зобов’язань у кожній валюті.

Компенсаційна маржа — величина, нижче за яку значення початкової маржі не повинно опускатися протягом усього терміну відкритої позиції.

Коротка відкрита валютна позиція — зобов’язання перевищують вимоги з визначеної валюти.

Котирування валют — фіксація курсу національної грошової одиниці в іноземній валюті на даний момент.

Маржа — відносна величина спреда.

Маржа — це різниця між курсами валют на день відкриття
та закриття позиції або на день укладання та на день виконання контракту (позитивна — виграш (дохід), а негативна — програш (збиток).

Обернене котирування — вираження ціни національної валюти в одиницях національної валюти.

Переказ — наказ банку банкові-кореспонденту в іншій країні виплатити за вимогою свого клієнта визначену суму в іноземній валюті зі свого рахунку.

Повне котирування — курс покупця та продавця, згідно якого банк купить або продасть іноземну валюту за національну.

Позиційні спекулянти — підтримують відкриті позиції протягом довгого періоду — до кількох місяців; вони повинні мати великі грошові суми та можливості виймати їх з обороту на значні строки.

Початкова маржа — внесок клієнта для забезпечення контракту (initial margin).

Процентні витрати — зміна процентних ставок у валюті, в якій має бути виплачено премію.

Пряме котирування — вираження ціни іноземної валюти в одиницях національної валюти.

Рухомість валют — розмір коливань визначених валют у минулому та майбутньому.

Своп-ставка — форвардна маржа (премія чи дисконт), виражена в пунктах або в абсолютних долях відповідної валюти відносно долара США.

Скальпери — грають на зміні курсів протягом однієї торгової сесії, систематично закриваючи позиції в кінці кожного робочого дня.

Спекулянти — суб’єкти строкового валютного ринку, які свідомо беруть на себе валютний ризик, підтримуючи відкриту валютну позицію.

Спред — різниця між курсом купівлі та продажу валюти, розрахована в базових пунктах.

Строк опціону — строк, на який укладено опціонний контракт.

Трейдери — суб’єкти строкового валютного ринку, які купують валюту за дорученням та за рахунок клієнта в торговому залі біржі за комісійну винагороду.

Фіксинг — процедура котирування, яка складається з визначення та реєстрації міжбанківського курсу послідовним зіставленням попиту та пропозиції для кожної валюти.

Хеджекери — суб’єкти строкового валютного ринку, які здійснюють конверсійні операції, намагаючись закрити свої відкриті валютні позиції.

Книга: МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ / Л. П. ПЕТРАШКО

СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Admin — Sun, 22 Aug 2010 22:32:36 GMT

ТЕМА 3. СВІТОВИЙ ФІНАНСОВИЙ РИНОК ТА ЙОГО СТРУКТУРА

Фінансові ресурси світового господарства

Фінансові ресурси — капітал у грошовій формі (фінансові активи, фінанси).

У світовому господарстві постійно відбувається переливання грошового капіталу, що формується в процесі кругообігу капіталу. Фінансові ресурси належать приватним особам, компаніям, національним і міжнародним організаціям, державам. Вони нерівномірно розподілені між країнами й тому постійно переміщуються між ними. Цей рух фінансових активів набирає форми міжнародного руху капіталу. Разом з тим частина фінансових ресурсів зайнята в обслуговуванні платежів, що виникають у міжнародній торгівлі товарами та послугами, за передачі знань (технологій) і міжнародної міграції населення. Цей рух фінансових активів у світі набирає форми міжнародних валютно-розрахункових відносин або фінансування міжнародної торгівлі.

Фінансові ресурси світу

У широкому розумінні

— це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу.

У вузькому розумінні

— це ті фінансові ресурси, які використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто у взаєминах між резидентами та нерезидентами.

Фактори, що впливають на рух фінансових потоків:

стан економіки;

взаємна лібералізація торгівлі країн-учасниць ГАТТ/ВТО;

структурна перебудова економіки;

масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв;

міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок;

зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків;

випередження вивозом капіталу торгівлі товарами та послугами.

Основні канали руху світових фінансових потоків:

Валютно-кредитне та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (зокрема особливого товару — золота) і послуг.

Зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал.

Операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами.

Валютні операції.

Перерозподіл частини національного прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації тощо.

Основні характеристики світових фінансових потоків:

Єдність форми (грошова форма у вигляді різних фінансово-кредитних інструментів).

Місце реалізації (сукупний ринок — специфічна сфері ринкових відносин).

Поняття та структура світового
фінансового ринку

Фінансовий ринок

З функціонального погляду

— це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

З інституціонального погляду

— це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків, та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

Об’єктивною основою розвитку світових фінансових ринків є закономірності кругообігу функціонуючого капіталу. У деяких місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства.

Структуру світового фінансового ринку можна розглядати з різних поглядів.

Функціональну структуру світового фінансового ринку зображено на рис. 5.

Рис. 5. Механізм перерозподілу
фінансових ресурсів світу [4, с. 191]

З погляду строків обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна розділити на дві частини: грошовий ринок (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).

Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають «жаркі гроші».

Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);

відсутність географічних кордонів;

цілодобове проведення операцій;

використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;

учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;

доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;

диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;

специфічні — міжнародні — процентні ставки;

стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.

Міжнародні фінансові потоки
та світові фінансові центри

Для того, щоб набути статусу міжнародного, кожен фінансовий центр має пройти відповідний еволюційний процес.

Стадії розвитку міжнародного фінансового центру:

розвиток місцевого ринку;

перетворення в регіональний фінансовий центр;

розвиток до стадії міжнародного фінансового ринку.

Основні умови міжнародного фінансового центру:

економічна свобода;

стабільна валюта та стійка фінансова система;

ефективні фінансові інститути й інструменти;

активні та мобільні ринки — комплексні ринки;

сучасна технологія та засоби зв’язку;

фінансові спеціальні знання та людський капітал;

підтримка відповідного правового та соціального клімату, створення сприятливих умов для міжнародних потоків капіталу.

Найбільш активно переливання фінансових ресурсів здійснюється у світових фінансових центрах (фінансових центрах світу). До них належать: Нью-Йорк і Чикаго — в Америці, Лондон, Франкфурт, Париж, Цюрих, Женева, Люксембург — у Європі, Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн — в Азії. У майбутньому світовими фінансовими центрами можуть стати і сьогоднішні регіональні центри — Кейптаун, Сан-Паулу, Шанхай та ін. У світові фінансові центри перетворились деякі офшорні центри, насамперед у басейні Карибського моря — Панама, Бермудські, Багамські, Кайманові, Антильські та інші острови.

Світові фінансові центри — це ті місця, де торгівля фінансовими активами між резидентами різних країн має особливо великі масштаби.

Серед нових фінансових центрів, якщо брати до уваги тільки ринкову капіталізацію акцій, у Європі — ринки Польщі, Чехії, Угорщини та Росії, в Азії — Індії, Індонезії, Південної Кореї, Малайзії, Таїланду, Тайваню, Філіппін і, особливо, Китаю з Гонконгом, в Африці — Південно-Африканської республіки, а в Латинській Америці — Аргентини, Бразилії, Венесуели, Мексики, Чилі.

Величина цих ринків невелика, але зміни кон’юнктури та інші ризики — значні. Однак високий рівень прибутковості та швидкі темпи зростання багатьох цих ринків приваблюють іноземних інвесторів. У 1996 р. чистий приплив капіталу на ці ринки з-за кордону перевищував 200 млрд доларів на рік, але в 1997—1999 рр. він знизився через фінансову кризу, яка охопила багато нових ринків.

Найважливішими та найбільшими фінансовими центрами є Нью-Йорк, Лондон, Токіо. Денний оборот на трьох найбільших ринках у 1973 р. становив 20—30 млрд дол. США; у 1983 р. — 60 млрд; у 1995 р. — 1,3 трлн і в 1998 р. — 1,5 трлн дол. США.

Функціональна структура Лондонського
фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу

Первинний ринок:

цінні папери, випущені урядом та фірмами Об’єднаного Королівства;

єврооблігації, випущені іноземними позичальниками.

Вторинний ринок:

внутрішні акції;

зареєстровані на Міжнародній фондовій біржі цінні папери компаній;

незареєстровані цінні папери;

першокласні цінні папери (державні облігації, що випускаються Банком Англії);

цінні папери фірм з фіксованими процентними ставками;

опціони;

іноземні акції.

Ринок короткострокового капіталу

Традиційний грошовий ринок.

Паралельний грошовий ринок:

— міжбанківський ринок;

— стерлінгові депозитні сертифікати;

— доларові депозитні сертифікати;

— цінні папери місцевої влади;

— цінні папери фінансових компаній;

— міжфірмові цінні папери;

— короткострокові комерційні євровекселі;

— стерлінгові короткострокові векселі.

Валютний ринок:

— операції спот;

— операції на строк;

— ф’ючерси;

— опціони;

— арбітражні операції.

Функціональна структура Нью-Йоркського
світового фінансового центру

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

Акції.

Облігації:

— іпотечний ринок (вторинний ринок закладних);

— ринок державних облігацій (цінних казначейських паперів);

— ринок промислових облігацій;

— позики цільовим підприємствам;

— ринок закордонних облігацій (доларові облігації, випущені іноземцями в Нью-Йорку).

Ринок короткострокового капіталу:

казначейські векселі;

цінні папери федеральних агенцій США;

вкладні сертифікати, що передаються;

федеральні резервні фонди й угоди про купівлю цінних паперів з наступним викупом за обумовленою ціною;

банківські акцепти (акцептовані банком векселі);

комерційні короткострокові векселі;

позики дилерам та брокерам.

Валютний ринок:

валютна інтервенція на національний валютний ринок;

валютні свопи з іншими центральними банками;

операції з міжнародними організаціям.

Токіо як фінансовий центр

Токіо став міжнародним фінансовим центром тільки після 1970 р., коли іноземні позичальники почали випускати тут
облігації в єнах, а пізніше в іноземній валюті. Зміцненню позицій Токіо як одного з найважливіших центрів у процесі глобалізації фінансових ринків сприяла лібералізація ринків єни й капіталу.

Функціональна структура

Ринок довгострокового позичкового капіталу:

акції;

процентні державні облігації (довгострокові, середньострокові);

дисконтні державні ноти й векселі;

облігації муніципалітетів;

енергетичні цінні папери, гарантовані державою;

помислові облігації;

іноземні облігації в єнах;

конвертовані облігації;

облігації з підписними сертифікатами.

Ринок короткострокового капіталу:

ринок онкольних позик (позики коштів між банками);

казначейські векселі;

обліковий ринок векселів;

депозитні сертифікати;

короткострокові комерційні векселі;

ринок Генсаки.

Офшорні банківські центри

Фінансові центри «офшор» — це світові фінансові центри, де кредитні установи здійснюють операції, переважно з нерезидентами, в іноземній для даної країни валюті.

Офшорні банківські центри тісно пов’язані з євровалютним ринком. Однак їх можна розглядати як окрему категорію міжнародних фінансових центрів, що виконують посередницькі функції для позичальників та депонентів. Основною причиною привабливості офшорних банківських центрів є мінімальне офіційне регулювання, практична відсутність податків та контролю за управлінням портфелями цінних паперів банків.

Офшорні банківські центри почали з’являтися з 1960 р.

Основні властивості:

відплив та приплив коштів майже не регулюється;

операції мають суто міжнародну основу та не зачіпають внутрішню економічну й фінансову політики;

наявність високоефективних місцевих і міжнародних засобів зв’язку та транспортної інфраструктури;

наявність надійних взаємовідносин з фінансовими органами влади промислово розвинених країн;

існування за умов внутрішньої політичної стабільності й забезпечення таємниці операцій;

наявність ефективно та стабільно функціонуючих центральних банків;

основна (або альтернативна) мова — англійська;

легка доступність та розміщення в часових поясах, що знаходяться між поясами, де розташовані найважливіші ринки;

висококваліфікована робоча сила.

Види офшорних банківських центрів:

«паперові» центри (зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім);

«функціональні» центри (займаються депозитними операціями й наданням позик).

Основні типи офшорних ринків:

1-й тип — Нью-Йоркський;

2-й тип — Лондонська модель;

3-й тип — «податкове сховище».

Таблиця 5

Розташування офшорних банківських центрів

Ринки золота

Ринки золота — це спеціальні центри купівлі-продажу золота. Золоті аукціони — продаж золота з публічних торгів. Об’єктами операцій на ринках золота є стандартні злитки, старовинні, сучасні ювілейні та сувенірні монети, листи, пластинки, дріт, золоті сертифікати (документи, що засвідчують право їхнього власника отримати визначену кількість золота). Щодо режиму свого функціонування ринки золота класифікуються на: світові ринки (Лондон, Цюрих, Дубай, Гонконг та ін.); внутрішні вільні ринки (Стамбул, Париж, Мілан, Ріо-де-Жанейро); місцеві контрольовані (Афіни, Каїр); чорні (Бомбей та ін.).

Організаційно ринок золота — це консорціум кількох банків, вповноважених проводити операції з золотом — готівкові угоди з золотом (строк виконання через 48 год після укладення); операції з акціями золотодобувних компаній; строкові (форвардні, ф’ючерсні свопи) операції з золотом. На ринку форвардних операцій з золотом проводять хеджування, спекулятивні строкові угоди, арбітражні операції.

Золоті аукціони — це продаж золота з публічних торгів. Розрізняють кілька методів установлення цін на золотих аукціонах. Класичний метод (метод ціни заявки) полягає в тому, що покупці, котрі вказали у своїх заявках ціну, вищу від установленої продавцем, платять ціну, указану в заявці. Згідно з Голландським методом, продавець установлює єдину ціну, за якою реалізуються всі заявки з вищими цінами.

Поняття «ціна золота» потрібно розглядати у двох аспектах: офіційна та ринкова ціни. З 1933 по 1971 роки казначейство США фіксувало офіційну ціну золота — 35 доларів за унцію, потім, у зв’язку з девальвацією, — 38 та 42,22 долара за унцію. Звичайно, ринкова ціна не збігалася з офіційною ціною золота. Тому остання довго була об’єктом міждержавного регулювання. Лаж — надбавка до офіційної ціни золота, виражена в кредитних грошах (обчислюється в процентах та виникає за перевищення ринковою ціною золота офіційної). На ринкову ціну золота впливає велика кількість економічних, політичних і спекулятивних чинників.

У світі функціонують також ринки інших дорогоцінних металів — срібла та платини.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 121—133.

2. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 227—271.

3. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 325—416.

4. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 190—210. — (Серия «Homo faber»).

5. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 74—85.

6. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — 496 с.

7. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход / Пер. с англ. — М.: Дело, 1999. — С. 675—688.

8. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово.-екон. ун-т, 2000. — С. 11—31.

План семінарських занять

1. Фінансові ресурси світового господарства.

2. Поняття та структура міжнародного фінансового ринку.

3. Процеси інтернаціоналізації фінансових ринків.

4. Основні елементи та умови міжнародного фінансового центру.

5. Характеристика найважливіших фінансових центрів.

6. Офшорні банківські центри.

7. Ринки золота.

Термінологічний словник

Золотовалютні резерви — фінансові активи, що зберігаються для можливих майбутніх витрат.

Офіційні золотовалютні резерви — державні фінансові активи, що забезпечують платоспроможність країни за її міжнародним фінансовим зобов’язанням.

Офшорні центри — території, де діють податкові, валютні та інші пільги для тих резидентів, які базують свої рахунки та компанії на цих територіях, але здійснюють господарські операції тільки з іншими країнами.

Паперові офшорні центри — зберігають документацію, а банківські операції проводять у незначних розмірах або не проводять зовсім.

Світовий фінансовий центр — скупчення банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що здійснюють міжнародні валютні, кредитні, інші фінансові операції, операції з цінними паперами та золотом в особливо великих масштабах.

Фінансова допомога — надання зарубіжним країнам фінансових активів на умовах більш пільгових, ніж комерційні.

Фінансовий ринок — це система ринкових відносин, де об’єктом операцій виступає грошовий капітал, та яка забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва.

Фінансові ресурси світу —– це сукупність фінансових активів усіх країн, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій та міжнародних фінансових центрів світу.

«Функціональні» офшорні центри — займаються депозитними операціями та надають позики.

Навчальні завдання

1. На контурній карті світу розмістити всі відомі світові фінансові центри.

2. Проведення ділової гри «Світові фінансові кризи: їхні причини, анатомія та наслідки».

За допомогою пропонованого плану розробити сценарій типової фінансової кризи:

визначення фінансової кризи;

фактори, що спричиняють кризу;

анатомія фінансової кризи (послідовність подій);

додаткові події кризи;

наслідки.

3. Проілюструвати розроблений сценарій на конкретних прикладах (використовуючи матеріали рефератів).

Запитання для перевірки знань

1. Розкрийте поняття «фінансові ресурси світу» та механізм їхнього перерозподілу.

2. Що таке фінансовий ринок?

3. Структура світового фінансового ринку.

4. Характеристика процесу формування міжнародного фінансового центру.

5. У чому особливості таких світових фінансових центрів, як Лондон, Нью-Йорк, Токіо?

6. Що таке офшорні центри? Які є види офшорних центрів? Навести приклади.

7. Розкрийте поняття «ринки золота» та золоті аукціони. Визначте особливості їхнього функціонування.

8. Назвіть і дайте коротку характеристику видів ринків золота та операцій із ним.

9. Що таке офіційна та ринкова ціни золота?

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Лондон — світовий фінансовий центр.

2. Нью-Йорк — світовий фінансовий центр.

3. Токіо — світовий фінансовий центр.

4. Офшорні банківські центри.

5. Світові ринки золота.

Книга: МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ / Л. П. ПЕТРАШКО

СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

Admin — Sun, 22 Aug 2010 22:23:38 GMT

ТЕМА 1. СИСТЕМА МІЖНАРОДНИХ ФІНАНСІВ

Предмет та функції міжнародних фінансів

Предметом вивчення дисципліни «Міжнародні фінанси» є світові фінансові ресурси (потоки грошових коштів, активів) та система вартісних відносин, що виникає в процесі їхнього руху, злиття та диверсифікації. Міжнародні фінанси є складовою міжнародних економічних відносин, у розрізі тих з них, які пов’язані з міжнародним рухом фінансових активів.

Низка науковців розглядає фінансові ресурси світу в широкому розумінні як сукупність фінансових активів усіх країн, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій, банків і міжнародних фінансових центрів та у вузькому — як сукупність фінансових активів, що використовуються між резидентами та нерезидентами. Ці твердження покладено в основу рис. 1, який об’єднує 5 складових світових фінансів: світове фінансове середовище, міжнародні фінансові ринки, міжнародний банківський капітал, фінанси міжнародних корпорацій та міжнародні портфельні інвестиції.

Рис. 1. Світове фінансове середовище

Звичайно, фінансовий капітал ніколи не перебуває в статиці. Він рухається між суб’єктами міжнародних фінансів, шукаючи високих прибутків та продуктивності, тобто розподіл та перерозподіл фінансових активів визначаються об’єктивними закономірностями. Рух грошових потоків дає можливість аналізувати фінансову діяльність як на мікро-, так і на макрорівнях. Отже, можна визначити дві основні функції міжнародних фінансів: розподільчу та контрольну.

Взаємозв’язок міжнародних фінансів і світового економічного середовища

Світове фінансове середовище стрімко змінювалося протягом останніх десятиліть. Його неможливо характеризувати без розгляду змін у світовому економічному середовищі та в структурі світової економіки.

Післявоєнні зміни економічного середовища визначили новий етап формування світового середовища, який продовжується й нині. На рис. 2 запропоновано короткий екскурс в історію для того, щоб можна було оцінити зміни, які охопили світове економічне середовище за останні роки.

Серед змін світового фінансового середовища слід відзначити такі: зростання ринку євровалюти, розвиток загального європейського ринку, посилення ролі ТНК, міжнародні фінансові кризи, низка нафтових криз, міжнародна криза заборгованості, розпад комуністичної системи в Радянському Союзі й країнах Східної Європи та їхній перехід до ринкової економіки.

Характер та напрями розвитку світового виробництва та
торгівлі суттєво не змінюються з року в рік. Однак, з урахуванням довгострокової перспективи, зміни цих напрямків змогли вплинути на величину та структуру світових фінансових потоків.

Основні тенденції структурних змін світової економіки:

зміни у відношеннях між сировинними та промислово розвиненими країнами;

перехід промислово розвинених країн від трудомісткого до наукомісткого виробництва;

підвищення значення міжнародного руху капіталу

зростання ступеня диверсифікації діяльності багатонаціональних корпорацій, зокрема міжнародного інвестування в спільні підприємства та угоди про партнерство.

Рис. 2. Зміни світового економічного середовища (основні події)

Посилення руху міжнародного капіталу пояснюється результатом коливань темпів економічного росту окремих держав, їхньою торговою політикою, скороченням обсягів втручання держави у функціонування фінансових ринків та проведення фінансових операцій, змінами інвестиційних можливостей.

Протягом останніх років міжнародні потоки капіталу постійно збільшувалися. Це зростання сприяло глобалізації фінансових ринків провідних міжнародних центрів. Виникла світова фінансова мережа, що поєднала провідні фінансові центри різних країн (Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Цюрих та ін.). Лондон — провідний центр євровалюти. Токіо — ринок цінних облігацій (за рахунок великих обсягів збережень та надлишків капіталу в Японії). Цюрих — провідний ринок іноземних облігацій (за рахунок анонімності зарубіжних депозитів). Інші міжнародні фінансові центри (Франкфурт, Амстердам, Париж, Гонконг, Багамські острови, Кайманові острови) виконували різні функції, пов’язані зі світовими потоками капіталу. Зміцнення зв’язків між цими центрами здійснило фінансову революцію.

Ключові аспекти фінансової революції:

глобальна наявність міжнародних фінансових інститутів;

міжнародна фінансова інтеграція;

швидкий розвиток фінансових інновацій.

Ці зміни ставлять перед урядами, підприємствами, фінансовими інститутами та міжнародними організаціями нові завдання. США продовжує відчувати великий дефіцит бюджету й торгового балансу. Активне сальдо торгового балансу Японії має бути спрямоване в продуктивні капіталовкладення в інших країнах. Країни, що розвиваються, мають знайти можливості для обслуговування зовнішнього боргу, а також платити за постійне збільшення вартості імпортних товарів та капіталу. Країни з перехідною економікою в Східній Європі повинні зайняти відповідне місце у світовій ринковій системі. Нові індустріальні країни (Східна Азія — Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань; Латинська Америка — Бразилія, Аргентина, Мексика) мають піднятися на передкризові економічні позиції. Фінансові інститути потребують високоосвічених працівників для прийняття своєчасних рішень в умовах нестабільної ситуації на фінансових ринках.

Усе це дає змогу визначити такі складові процесу фінансової глобалізації світу: інтеграція, концентрація й конвергенція міжнародних ринків капіталу, зростання конкуренції на міжнародних ринках капіталу, інформатизація фінансових ринків.

Суб’єкти міжнародних фінансів та їхня характеристика

Рис. 3. Суб’єкти міжнародних фінансів

Суверенна держава є основним суб’єктом міжнародного права, що діє у сфері міжнародних фінансів та наділений здатністю здійснювати міжнародні права та обов’язки. Основними критеріями характеристики суверенної держави є правосуб’єктність, імунітет, спадкоємність.

Правосуб’єктність — це здатність вступати у відносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права.

Права та обов’язки різних держав однакові, незалежно від їхніх розмірів, економічної та військової могутності; вони зумовлені природою держави й характером міжнародної спільноти на визначений історичний період розвитку та пов’язані між собою. Основні права держави пов’язані із суверенітетом. Вони відповідно обмежені правами інших держав та мають використовуватися згідно з основними принципами й нормами міжнародного права.

Суб’єкти міжнародних фінансів повинні зважати на те, що юрисдикція держави має здійснюватися з урахуванням імунітетів, визнаних міжнародним правом. Імунітет виходить з принципу суверенної рівності, тобто рівний над рівним влади не має.

Спадкоємність держави – перехід прав та обов’язків у наслідок заміни однієї держави іншою відносно відповідальності за міжнародні відносини якоїсь території. Розрізняють спадкоємність щодо договорів, щодо державної власності та архівів, щодо державних боргів

У сфері міжнародних фінансів держава в особі державних органів (Уряд, Міністерство закордонних справ, Міністерство фінансів та ін.) та офіційних посадових осіб (президент, прем’єр-міністр) має право здійснювати такі види діяльності: брати участь у міжнародних економічних та фінансових конференціях, у діяльності міжнародних організацій, у клірингових, платіжних і валютних угодах; укладати міждержавні договори щодо експорту-імпорту товарів та послуг, міждержавні угоди оренди рухомого та нерухомого майна, іпотеки, кредитування, позик, інвестування, фінансування; здійснювати операції з золотом та дорогоцінними металами; емітувати державні казначейські зобов’язання, цінні папери; забезпечувати фінансовими та іншими гарантіями операції різних юридичних та інших осіб; надавати безоплатну фінансову допомогу.

Центральний банк — юридична особа, що знаходиться в державній власності і, відповідно до державних цілей, здійснює повноваження з володіння, користування та розпорядження майном Банку. Як правило, Центральний банк підпорядковується парламенту, а основні його функції спрямовані на розвиток і зміцнення фінансово-кредитної системи національної держави, забезпечення ефективного й безперебійного функціонування системи розрахунків, регулювання, контроль та нагляд за діяльністю національних і іноземних фінансово-кредитних інститутів.

Міждержавні (міжнародні, регіональні) організації

Виражаючи волю держав, міждержавні організації у межах повноважень, зафіксованих в установчих документах, поряд з державами регламентують статус суб’єктів світових фінансових ринків та регулюють міжнародні валютно-кредитні відносини.

Міжнародна організація — це об’єднання суверенних держав, створене на основі міжнародного договору та статуту для виконання визначених цілей, яке має систему постійно діючих органів, міжнародну правосуб’єктність та засноване згідно з міжнародним правом.

Міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації — це інститути, створені на основі міждержавних угод для врегулювання міжнародних економічних відносин, зокрема валютно-кредитних і фінансових.

МВФ (Міжнародний валютний фонд);

БМР (Банк міжнародних розрахунків);

СБ (Світовий банк);

МАР (Міжнародна асоціація розвитку);

МАІГ (Міжнародна агенція з інвестиційних гарантій);

регіональні банки розвитку;

валютно-кредитні й фінансові організації ЄС.

Для характеристики суб’єктів міжнародних фінансів потрібно використовувати конституції країн, статути та положення державних та суспільних органів і організацій, установчі документи інститутів, бірж, ТНК та приватних підприємств.

Література

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — 2-ге вид., перероб. й допов. — К.: Знання: КОО, 1999. — С. 203—240.

2. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под ред. И. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 1996. — С. 297—318.

3. Максимо В. Энг, Френсис А. Лис, Лоуренс Дж. Мауер. Мировые финансы: Пер с англ. — М.: ООО Изд.-консалт. комп. «ДеКА», 1998. — С. 2—20.

4. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2000. — С. 3—31, 325—327, 425—498.

5. Мировая экономика: Учебник / Под ред. проф. А. С. Булатова. — М.: Юристь, 2000. — С. 190—194, 206—210. — (Серия «Homo faber»).

6. Мишкін, Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків / Пер. з англ. С. Панчишин, А. Стасишин, Г. Стеблій. — К.: Основи, 1999. — С. 231—237.

7. Основы международных валютно-финансовых и кредитных отношений: Учебник / Науч. ред. д-р экон. наук, проф. В. В. Круглов. — М.: ИНФРА-М, 2000. — С. 345—431.

8. Пебро М. Международные экономические, валютные и финансовые отношения: Пер. с франц. / Общ. ред. Н. С. Бабинцевой. — М.: Прогресс: Универс, 1994. — С. 30—56.

9. Шемет Т. С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг. ред. А. А. Мазаракі. — К.: Київський нац. торгово-екон. ун-т, 2000. — С. 11—25.

План семінарських занять

1. Предмет і функції міжнародних фінансів.

2. Взаємозв’язок міжнародних фінансів і світового економічного середовища.

3. Суб’єкти міжнародних фінансів та їхня характеристика.

Термінологічний словник

Дієздатність — здатність незалежно від інших суб’єктів здійснювати свої права та обов’язки.

Правоздатність — здатність мати права та обов’язки.

Правосуб’єктність держави — здатність вступати у відносини з іншими державами та суб’єктами міжнародного права.

Фінансова інновація — створення нових фінансових інструментів та технологій.

Фінансовий інжиніринг — розвиток та творче застосування фінансових технологій для вирішення фінансових проблем та використання фінансових можливостей.

Фінансові інструменти — форми фінансових активів.

Фінансові технології — механізми реалізації фінансових інструментів.

Запитання для перевірки знань

1. Дайте визначення предмета курсу «Міжнародні фінанси».

2. Розкрийте поняття світового фінансового середовища.

3. Характеристика змін світового економічного середовища, їхній вплив на міжнародні фінансові відносини.

4. Визначте та дайте характеристику основним змінам у структурі світової економіки.

5. Визначте та дайте характеристику факторам впливу на міжнародний рух капіталу.

6. Розкрийте поняття фінансової революції.

7. Характеристика держави як суб’єкта міжнародних фінансів.

8. Характеристика центрального банку як суб’єкта міжнародних фінансів.

9. Характеристика міжнародних організацій як суб’єктів міжнародних фінансів.

Самостійна робота студентів

Студентам пропонується підготувати реферати та зробити на їхній основі доповіді за такими темами:

1. Мексиканська криза 1995 р.

2. Криза країн Південно-Східної Азії.

3. Країни Латинської Америки та фінансові кризи.

Книга: МІЖНАРОДНІ ФІНАНСИ / Л. П. ПЕТРАШКО