неОфіційний сайт студентів НАСОА (ДАСОА)
Національна Академія Статистики, Обліку та Аудиту

Важливою функцією держави є регулювання та нагляд за ді­яльністю банків з метою забезпечення стабільності банківської системи.

Терміни «регулювання банківської діяльності» та «нагляд за ді­яльністю банків» цілком слушно часто вживають поруч, тому що вони характеризують взаємозв'язані та взаємодоповнювальні види діяльності.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють насамперед створення відповідної правової бази. По-перше, це розроблення та ухвалення законів, що регламентують діяльність банків (наприклад, Закон про центральний банк країни, Закон про банки і банківську систему). По-друге, це ухвалення відповідними установами, уповно­важеними державою, положень, що регламентують функціонування банків, у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив. Вони ба­зуються на чинному законодавстві і конкретизують, роз'яснюють основні положення законів. Законодавчі і нормативні положення визначають такі межі поведінки банків, які сприяють надійному та ефективному функціонуванню банківської системи.

Під банківським наглядом розуміють насамперед моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків, а саме:

— створення нових банків та їхніх установ;

— діяльності банків;

— реорганізації та ліквідації банків.

Регулятивно-наглядові органи мають повноваження застосовува­ти до банків певні коригувальні заходи, а також заходи примусового впливу з метою регулювання їхньої діяльності. Ці заходи можуть розглядатися одночасно як елемент банківського нагляду і як еле­мент банківського регулювання. Отже, поняття регулювання банків­ської діяльності та банківський нагляд дуже тісно переплітаються.

У країнах з ринковою економікою держава в особі центрального банку та відповідних уповноважених органів ставить за мету впро-

вадження пруденційного банківського регулювання та нагляду, тобто спрямованого на забезпечення стабільності та надійності бан­ків, їхньої обачливої та розважливої поведінки, виконання банками вимог фінансової безпеки.

Ефективне використання можливостей пруденційного банківсько­го регулювання та нагляду передбачає необхідність чіткого законо­давчого визначення змісту таких понять, як «банк» і «банківська ді­яльність». Неоднозначне їх тлумачення може мати негативні наслідки для економічної практики. Чітке визначення цих понять насамперед допоможе економічним суб'єктам легко орієнтуватися на фінансово­му ринку, знати, які посередницькі операції належать до банківської діяльності та які наслідки (правові та економічні) вона може мати. Критерієм віднесення посередників фінансового ринку до банківсь-ких та небанківських установ може бути комплекс із трьох посеред­ницьких операцій, що є базовими для банківської діяльності:

— прийняття грошових коштів від клієнтів у вклади;

— надання клієнтам кредитів і створення платіжних засобів;

— здійснення розрахунків між клієнтами.

В умовах ринкової економіки банки мають надзвичайно великі можливості впливати на економічні процеси як позитивно, так і нега­тивно, що зумовлює необхідність регламентації їхньої діяльності. До­слідження ролі банків у сучасній економіці дає можливість з'ясувати причини, які примушують державу взяти на себе функцію банківсько­го регулювання та нагляду. Розглянемо основні з цих причин.

Держава в особі центрального банку покликана, як уже зазнача­лося, забезпечувати стабільність грошового обігу і національної ва­люти, що неможливо без регулювання діяльності банків, а саме без обмеження здатності банків створювати платіжні засоби — гроші. У гонитві за прибутком банки здатні створити й запропонувати більше грошей, ніж у них є підстав для цього і більше, ніж потребує ринок. Інструментом регулювання діяльності банків виступає механізм обов'язкового резервування певної частини ресурсів банків (у ме­жах заздалегідь визначеної центральним банком норми обов'язко­вих резервів). У цих умовах здійснення банками платежів, надання позичок обмежується обсягом банківських ресурсів, що перевищу­ють суму зарезервованих ресурсів. Якщо ж банк не дотримується встановлених правил, тобто порушує норму обов'язкових резервів, наглядові органи застосовують до нього певні заходи.

Одна з важливих функцій банків — збереження грошових зао­щаджень суспільства. Банки — це довірчі установи, тобто в основі їхньої діяльності лежить довіра до них з боку суспільства. Для того, щоб економічні суб'єкти розміщували в банках свої заощадження,

* Термін «пруденційний» запозичено із зарубіжної практики, він означає «ро­зумний», «обережний».

вони повинні мати певні гарантії, що ці заощадження можна буде отримати в наперед домовлені строки і з обіцяними процентами. В цих умовах суспільство розглядає виконання державою функції бан­ківського регулювання та нагляду як свого роду гарантію розумної та обачливої політики банків. Крім того, з метою підвищення довіри до банківської системи у більшості ринкових економік функціону­ють спеціальні колективні фонди (корпорації) страхування депози­тів*. Вони гарантують вкладникам у разі банкрутства банку повер­нення їхніх заощаджень у певних межах.

Банки на відміну від інших економічних суб'єктів ринку містять у собі підвищену загрозу дестабілізації власної діяльності і прово­кування загальноекономічної кризи, що пояснюється самою приро­дою банків, специфікою їхньої діяльності. Так, капітал банків ста­новить невелику частку у їхніх сукупних ресурсах, оскільки банки працюють головно за рахунок залучення коштів великої кількості вкладників. У зв'язку з цим платоспроможність і ліквідність банків є поняттями відносними, вони базуються на допущенні, що вклад­ники не вилучать свої кошти з банків одночасно. Проте економічна ситуація в країні може скластися у такий спосіб, що ймовірність ви­лучення коштів значної кількості вкладників з банків стане реальні­стю, і банки, що опинились у цій ситуації, можуть збанкрутувати. Банки-банкрути, тісно пов'язані з іншими банками через систему міжбанківських зв'язків, будуть не здатні виконати свої зобов'язан­ня перед вкладниками, перед іншими банками, що потягне за собою цілий ланцюг банківських крахів. Наслідком цього може стати по­рушення грошового обігу з ризиком перейти у кризу банківського сектора, а потім і в загальноекономічну кризу країни.

Ще один приклад. Банківська система виконує життєво важливу роль посередника на фінансовому ринку. Банки акумулюють зао­щадження економічних суб'єктів і водночас надають позички іншим суб'єктам ринку. Кредитування неминуче пов'язано передусім з ри-

Найбільше значення як елемент світового досвіду має система страхування депозитів, створена у 1934 р. у США. Для страхування депозитів у комерційних банках була заснована Федеральна корпорація страхування депозитів (ФКСД) — Федеральне незалежне агентство, підзвітне Конгресу. Багато країн в тій чи іншій формі запозичили досвід США.

В Україні в 1997—1998 рр. банки були зобов'язані за депозитами фізичних осіб створювати обов'язкові резерви шляхом придбання облігацій внутрішньої дер­жавної позики з подальшим їх блокуванням у депозитарії НБУ. Згідно з Указом Президента від 10 вересня 1998 р. в Україні створюється Фонд гарантування вкла­дів фізичних осіб — вкладників комерційних банків України. Фонд створюєгься і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація. Учас­никами системи гарантування вкладів є комерційні банки, що мають ліцензію НБУ на здійснення операцій із залучення вкладів фізичних осіб, за винятком банків, які перебувають у стадії фінансового оздоровлення, та Ощадного банку України.

зиком неповернення позичених коштів і, як наслідок, з ризиком для банків втрати ліквідності і платоспроможності.

У світовій банківській практиці управління кредитним ризиком розглядається як проблема, що має державне значення. У зв'язку з цим органи банківського регулювання та нагляду зобов'язують бан­ки створювати резерви для відшкодування можливих втрат за пози­ками. Розмір резервів визначається загальною сумою всіх наданих позичок та ступенем їхнього ризику.

Отже, банки відіграють ключову роль в економіці і водночас їм притаманна підвищена фінансова вразливість, що зумовлює необхі­дність розроблення та ухвалення державою заходів стосовно банків­ського регулювання та нагляду.

Банки формують платіжну систему країни. На банківських ра­хунках зосереджені кошти, що становлять основу для безготівкових розрахунків, і саме банки здійснюють їх. Надійна й ефективна сис­тема розрахунків — це важливий компонент розвинутої економіки. З огляду на наявність тісного взаємозв'язку сучасної грошово-кре­дитної і виробничої систем порушення в платіжній системі можуть негативно позначитися на розвитку економіки. Зауважимо, що між­банківський ринок і платіжний обіг у сучасних умовах мають між­народний характер. У зв'язку з цим проблеми, що виникають на на­ціональних банківських ринках, перестають бути локальними й експортуються на світовий ринок, що також є аргументом для об­грунтування необхідності банківського регулювання та нагляду.

Важливою є і така зовнішня обставина. Банківська система будь-якої країни не може сприйматися світовою спільнотою як повноцін­на за відсутності системи банківського регулювання та нагляду, що відповідає міжнародно визнаним стандартам.

Ефективна система банківського регулювання та нагляду потрібна і самим банкам, тому що успіх їхньої діяльності залежить від довіри до них з боку суспільства. Втрата довіри вкладників до одного банку може викликати ланцюгову реакцію, перекинутися на всю банківську систему і призвести до втрати довіри до всієї банківської системи.

Отже, необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави визначається квазісуспільною природою банків. Банки функціонують головно як недержавні, приватні структури, мета ді­яльності яких — отримання максимального прибутку. Водночас, як уже зазначалося, вони виконують суспільно корисні й необхідні функції, що і робить регулювання та нагляд за їхньою діяльністю обгрунтованим і необхідним завданням держави.

Ефективність банківського регулювання та нагляду залежить знач­ною мірою від того, наскільки чітко визначені завдання, що стоять пе­ред відповідними регулятивно-наглядовими органами, наскільки добре ці завдання розуміють і підтримують органи, що розробляють економіч­ну політику держави і несуть відповідальність за реалізацію цієї політики.

Основні завдання банківського регулювання та нагляду:

— забезпечення стабільності та надійності банківської системи з
метою сприяння економічному піднесенню;

— захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в бан­ках, від неефективного управління банками і від шахрайства. Інтереси вкладників потребують захисту, тому що в усіх країнах рівень інформованості вкладників про фінансовий стан банків вельми не­достатній і вони не мають можливості самостійно оцінити, який ри­зик беруть на себе, розміщуючи свої кошти в тому чи іншому банку;

— створення конкурентного середовища у банківському секторі, адже саме це середовище є найсприятливішим для клієнтів банків. Завдяки банківській конкуренції знижуються процентні ставки за
позичками, підвищуються процентні ставки за депозитами, розши­рюється спектр банківських послуг, запроваджуються новітні бан­ківські технології тощо;

— забезпечення відкритості (прозорості) політики і діяльності банківського сектора в цілому і кожного банку окремо. Підвищення
відкритості базується на удосконаленні системи обліку і звітності в банках і наближенні їх до вимог, що випливають із досвіду міжна­родної банківської практики;

— підтримування необхідного рівня стандартизації і професіо­налізму в банківському секторі, забезпечення ефективної діяльності
банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах спо­живачів банківських послуг.

Необхідність і значущість банківського регулювання та нагляду в умовах ринкової економіки не виключають саморегуляцію банків­ського сектора через ринкові механізми. Ці дві форми регулювання мають доповнювати одна одну. Банки повинні діяти, керуючись принципами комерційного розрахунку та надійності.

У свою чергу, органи банківського регулювання та нагляду му­сять діяти, керуючись принципами розумного, обачливого ставлен­ня до банків, тобто вони не повинні вимагати від банків здійснення операцій, які могли б послабити їхній фінансовий стан, посягати на свободу підприємницької діяльності банків.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки та існу­вання системи державних банків не було потреби у створенні системи банківського регулювання та нагляду. Напрями й умови ді­яльності банків визначалися урядом, він же і контролював їхню ді­яльність. Так, зокрема, уряд затверджував кредитний план Держбан­ку, в якому визначалися обсяг кредитних вкладень та їхня цільова спрямованість. Він же встановлював і розмір процентних ставок як за позичками, так і за депозитами.

В умовах трансформації економіки в Україні реформується бан­ківський сектор, і одним із найважливіших компонентів цього про­цесу є створення ефективної системи пруденційного банківського

регулювання та нагляду. Проблема створення цієї системи має для України особливе значення, зважаючи на такі фактори:

— нестабільний характер економіки перехідного періоду;

— незавершеність процесу ринкової трансформації банківського
сектора;

— недостатній досвід комерційної діяльності банків в умовах
ринкової економіки;

— ризикована практика банківської діяльності, зокрема кредиту­
вання, що виявляється в екстремально високому рівні простроченої,
пролонгованої та безнадійної до повернення кредитної заборговано­
сті, а також у надмірному кредитуванні інсайдерів, у концентрації
кредитного ризику;

— недостатній рівень банківського капіталу та резервів на по­
криття ризиків з огляду на потреби економіки та якість активів банків;

— неадекватність системи внутрішнього контролю та аудиту в
банках стану банківської системи.

У світовій практиці спочатку десятиріччями, століттями фор­мувалася банківська система, а потім уже система регулювання та нагляду. В Україні ці процеси відбуваються паралельно, що є, безу­мовно, ускладнюваним фактором. Водночас Україна має й деякі переваги — вона може і повинна скористатися накопиченим світо­вим досвідом у галузі банківського регулювання та нагляду.