неОфіційний сайт студентів НАСОА (ДАСОА)
Національна Академія Статистики, Обліку та Аудиту

Шукаю:
Тиркало «Банківська справа (2000)» Предмет «Банківська справа»
Випуск цінних паперів комерційними банками

Відповідно до Закону України "Про цінні папери та фондову біржу" комерційні банки України можуть емітувати такі види цінних паперів:
- привілейовані та прості акції,
- облігації;
- ощадні сертифікати;
- банківські векселі.
При здійсненні емісії цінних паперів комерційні банки, окрім вище названого закону, керуються також Законами України "Про банки та банківську діяльність", "Про господарські товариства", положенням НБУ "Про реєстрацію та ліцензування комерційних банків" і "Правилами випуску та реєстрації цінних паперів на території України".
Емісія цінних паперів банками здійснюється для формування власного та залученого капіталу у таких випадках:
- при реєстрації або перетворенні пайового банку в акціонерний (привілейовані та прості акції);
- при повторній емісії для збільшення розмірів статутного фонду (привілейовані та прості акції);
- при залученні ресурсів для здійснення активних операцій (облігації, ощадні сертифікати, векселі).
Процедура емісії ЦП комерційними банками складається з таких етапів:
1. Прийняття банком-емітентом рішення про емісію.
2. Підготовка проспекту емісії.
3. Реєстрація випуску ЦП та проспекту емісії.
4. Видання проспекту емісії та опублікування повідомлення у засобах масової інформації про випуск ЦП.
5. Реалізація ЦП.
6. Реєстрація підсумків емісії.
7. Опублікування підсумків емісії.

Під депозитарною діяльністю розуміють надання послуг зі зберігання (депонування) цінних паперів та виконання доручень зі реалізації прав, що засвідчені цінними паперами. Для цього при банках створюються спеціалізовані підрозділи - депозитарії цінних паперів.
Основними функціями депозитаріїв комерційних банків є:
- знерухомлення або дематеріалізація цінних паперів при прийнятті їх на збереження;
- виконання за допомогою ЕОМ бухгалтерських проводок із переказу та вилучення з обігу цінних паперів, що знаходяться на збереженні;
- створення комп'ютерної бухгалтерської заставної системи цінних паперів, що знаходяться на зберіганні;
- вилучення цінних паперів на звичайній і терміновій основі;
- надання комплексних послуг зі зберігання цінних паперів: ведення реєстру акціонерів, нарахування, виплата процентів і дивідендів та ін.
Клієнтами депозитарію комерційних банків є емітенти, індивідуальні та інституціональні інвестори. Депозитарний облік цінних паперів може організовуватись банками у двох основних формах:
- знерухомлення - заміна емітованих цінних паперів єдиним глобальним сертифікатом, що зберігається у депозитарії, з відкриттям кожному з власників даного сертифіката окремих ДЕПО-рахунків;
- повна дематеріалізація цінних паперів - емісія цінних паперів у вигляді електронних записів за допомогою комп'ютерної системи.
Зберігання цінних паперів у депозитаріях організовується за двома видами:
- відокремленим (закритим) - сертифікати цінних паперів, довірені депозитарію власниками даних цінних паперів, зберігаються окремо від цінних паперів інших клієнтів та цінних паперів, що належать самому депозитарію (тобто банку);
- колективним (відкритим) - цінні папери, передані на зберігання до депозитарію, є частковою власністю всіх клієнтів депозитарію, що здали йому на зберігання цінні папери того ж випуску. Належність цінних паперів конкретним клієнтам не ідентифікується за номерами та серіями. Клієнти депозитарію є власниками певної кількості цінних паперів, рівної кількості внесених ними на зберігання паперів. Зберігання цінних паперів у депозитарії комерційного банку здійснюється на основі їх поділу на класи залежно від їх якісного стану.
Основним завданням депозитарію, поряд із знерухомленням та дематеріалізацією цінних паперів, є організація їх обліку на основі ведення рахунків ДЕПО та забезпечення їх переказу по рахунках ДЕПО згідно з укладеними угодами. Виходячи з життєвого циклу кожного випуску цінних паперів, операції переказу, що здійснюються депозитарієм, поділяються на три класи:
- перекази в процесі емісії випуску;
- перекази на стадії вторинного обігу ЦП;
- перекази в процесі погашення (вилучення з обігу) ЦП.
Кожен клас операцій поєднує, в свою чергу, операції в межах депозитарію одного комерційного банку і операції переказу цінних паперів по рахунках депозитаріїв різних комерційних банків (міждепозитарні операції).
Таким чином, депозитарії комерційних банків дозволяють максимально наблизити у часі момент платежу та переходу прав власності за операціями з цінними паперами, прискорити їх фізичне надходження до нового власника, що значно пришвидшує завершення угод із цінними паперами та сприяє розвитку фондового ринку в цілому.

Фактори ризику збитків і втрат банківської ліквідності від інвестиційних операцій
Між позичковими та інвестиційними операціями КБ існує тісний зв'язок:
1. Банки для підтримання оптимальної структури своїх активів залежно від економічної ситуації змінюють її або на користь позичок, або на користь інвестицій.
2. Однією із функцій інвестиційних операцій є поповнення капіталу відповідно до "сходинкових" строків зобов'язань як інвестиційного, так і позичкового портфеля, що дає змогу задовольнити непередбачувану потребу в коштах, яка виникає у зв'язку з вилученням клієнтами своїх коштів, або одержанням заявок на позички, що перевищують наявні ресурси.
3. Постійно коригуючи співвідношення між інвестиціями та позичками, банки мають можливість управляти ліквідністю, платоспроможністю та виконувати інші обов'язкові нормативи. Це відбувається шляхом перерозподілу коштів між інвестиційним та позичковим портфелем.
Банківським інвестиціям властиві фактори ризику, хоча з ряду причин, інвестиції не повинні мати такої ж ліквідності, як і позички.
Класифікація видів інвестиційного ризику.
ОСНОВНІ ІНВЕСТИЦІЙНІ ФАКТОРИ РИЗИКУ
Кредитний ризик характерний для ЦП в разі, коли фінансові можливості емітента різко погіршуються, що призводить до неспроможності погашення боргу за ЦП.
Ринковий ризик виникає у зв'язку з непередбачуваними змінами на ринку ЦП.
Процентний ризик пов'язаний із коливанням процентних ставок, що може призвести до збитків в інвестиційній діяльності.
Інвестиційна діяльність банків повинна мати деякий захист від ризику виникнення збитків і втрат ліквідності банків. Основні методи такого захисту:
Методи мінімізації інвестиційного ризику.
МЕТОДИ ЗАХИСТУ ВІД РИЗИКУ ВИНИКНЕННЯ ЗБИТКІВ І ВТРАТ ЛІКВІДНОСТІ
МЕТОД ДИВЕРСИФІКАЦІЇ:
Банки намагаються розміщувати кошти у ЦП різних клієнтів та видів.
"СХОДИНКОВИЙ" МЕТОД:
Банки намагаються урівноважити частку інвестиційного портфеля, що складається з безстрокових та довгострокових зобов'язань, відповідною часткою короткострокових цінних паперів.
МЕТОД "ШТАНГИ":
Банки намагаються підтримувати відповідну структуру строків погашення цінних паперів.
МЕТОД ФОРМУВАННЯ РЕЗЕРВІВ:
Банки формують резерви для покриття можливих збитків і втрат ліквідності від операцій із ЦП.
Як правило, у практиці комерційних банків дані методи використовуються комплексно, доповнюючи один одного залежно від конкретної економічної ситуації та фінансового становища банку.

Комерційні банки зобов'язані створювати резерв на відшкодування збитків від операцій із цінними паперами. Банки можуть зазнати збитків від операцій із ЦП унаслідок:
- погіршення фінансового стану емітента ЦП;
- зниження ринкової ціни цінних паперів внаслідок зміни поточної ринкової норми дохідності.
Резерв на відшкодування збитків комерційного банку від операцій із ЦП складається із загального та спеціального резерву.
Загальний резерв під ЦП у портфелі банку може формуватися на власний розсуд кожного комерційного банку. Методика визначення розміру такого резерву нормативними актами НБУ не регламентується.
Спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку формується у разі падіння ринкової ціни групи цінних паперів (для ЦП на інвестиції - всього портфеля ЦП) нижче рівня балансової вартості цієї групи (портфеля) ЦП без урахування попередньо сформованого спеціального резерву.
Резервуванню підлягають усі групи цінних паперів, що знаходяться в портфелі банку на продаж понад 15 робочих днів, або в портфелі на інвестиції понад 30 робочих днів. Резервуванню не підлягають:
- цінні папери власної емісії;
- векселі суб'єктів господарської діяльності, що придбанні у першого векселетримача і мають тільки один передавальний напис (індосамент). Такі векселі вважаються товарними та виступають об'єктами резервування як складова частина кредитного портфеля;
- вкладення в дочірні та асоційовані установи на інвестиції. Проте у разі примусового переведення таких ЦП із портфеля на інвестиції до портфеля на продаж ці групи цінних паперів підлягають резервуванню, як і звичайні капітальні цінні папери.
У портфелі ЦП комерційні банки для розрахунку резерву повинні виділяти такі категорії:
Категорія І - ЦП у портфелі на продаж, що мають активний ринок.
Категорія 2 - ЦП у портфелі на продаж, що не мають активного ринку.
Категорія 3 - ЦП у портфелі на інвестиції, що мають активний ринок.
Категорія 4 - ЦП у портфелі на інвестиції, що не мають активного ринку.
У фінансовому обліку та звітності КБ повинні розрізняти спеціальний резерв під цінні папери в портфелі банку на продаж та спеціальний резерв під ЦП в портфелі банку на інвестиції. Виходячи з цього, КБ зобов'язані:
- проводити планову переоцінку портфеля ЦП на продаж не пізніше 15-го числа місяця, що іде за звітами, та вносити відповідні коригування до суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 2-ох місяців після завершення переоцінки;
- проводити повну позапланову переоцінку портфеля ЦП на інвестиції у разі примусового переведення частини портфеля на інвестиції до портфеля на продаж упродовж 15-ти робочих днів, вважаючи день примусового переведення першим, та вносити відповідні коригування до суми сформованого резерву (скорочувати чи збільшувати її) впродовж 10-ти робочих днів, вважаючи день завершення переоцінки першим.
Для цінних паперів категорії 1 ринковою ціною вважається:
1) середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий папір було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або
2) середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки (в день останніх торгів місяця при умові, що вони відбулись на різних біржах із розривом не більше 5-ти робочих днів), або
3) середнє котирування купівлі цього ЦП на ПФТС за останній тиждень місяця.
Для цінних паперів категорії 2 ринковою ціною вважається розрахункова ринкова вартість, що визначається відповідно до методики визначення розрахункової ринкової вартості ЦП у портфелі банку на продаж.
Для цінних паперів категорії 3 ринковою ціною вважається:
1) середнє котирування ЦП упродовж місяця на тій біржі, де такий папір було придбано (при умові, що було проведено не менше 4-ох торгів), або
2) середнє котирування кількох бірж (не менше трьох) у день переоцінки (в день останніх торгів року при умові, що вони відбулись на різних біржах із розривом не більше 15-ти робочих днів), або
3) середнє котирування купівлі цього ЦП на ПФТС за останній календарний місяць року.
Для цінних паперів категорії 4 ринковою вважається ціна, що визначена відповідно до методики визначення розрахункової ринкової вартості для ЦП у портфелі банку на інвестиції.
Після визначення ринкової ціни ЦП портфелі банку спеціальний резерв формується, як різниця між балансовою та ринковою ціною групи ЦП у разі, якщо ринкова ціна менша за балансову. Використовується резерв для покриття збитків при реалізації ЦП, або при їх примусовому переведенні. Сума загального резерву формується банком із прибутку, а спеціального - відноситься до витрат банку.

Основні умови та принципи проведення валютних операцій юридичними і фізичними особами в Україні регламентує Декрет Кабінету Міністрів "Про валютне регулювання та валютний контроль" від 19.02.1993 р. Відповідно до нього суб'єкти валютних операцій розподіляються на дві категорії: резидентів і нерезидентів.
Класифікація суб'єктів валютних операцій.
Резиденти:
- фізичні особи, які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі і ті, що тимчасово перебувають за кордоном;
- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України;
- дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають імунітет і дипломатичні привілеї, а також філії та представництва підприємств та організацій України за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.
Нерезиденти:
- фізичні особи, які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі й ті, що тимчасово перебувають на території України;
- юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи, з місцезнаходженням за межами України, які створені й діють відповідно до законодавства іноземної держави;
- розташовані на території України зарубіжні дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні представництва.
Операції з іноземною валютою опосередковують уповноважені комерційні банки. Ці операції є об'єктами валютного регулювання.
До валютних цінностей відносять: іноземну валюту, цінні папери в іноземній валюті, дорогоцінні метали (золото, срібло, платина), природне дорогоцінне каміння.
Комерційні банки, котрі отримали ліцензію НБУ, можуть здійснювати такі операції з валютними цінностями:
- ведення валютних рахунків клієнтів;
- неторговельні операції.
- встановлення кореспондентських відносин з іноземними банками:
- прямі кореспондентські відносини.;
- через кореспондентські розрахунки уповноваженого банку;
- операції за міжнародними торговельними розрахунками;
- операції з торгівлі іноземною валютою на внутрішньому валютному ринку;
- операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на внутрішньому ринку;
- операції щодо залучення та розміщення валютних коштів на міжнародних ринках;
- валютні операції на міжнародних грошових ринках;
- операції з монетарними металами на внутрішньому ринку;
- операції з монетарними металами на міжнародному ринку.
Види операцій із валютними цінностями
Поточні валютні операції:
- розрахунки за товари, роботи і послуги, за експорт й імпорт;
- перекази, погашення короткострокових кредитів тощо.
Операції, пов'язані з рухом капіталу:
- прямі інвестиції, тобто вклади в статутний капітал підприємств;
- портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;
- довгострокове кредитування тощо.