неОфіційний сайт студентів НАСОА (ДАСОА)
Національна Академія Статистики, Обліку та Аудиту

Відділенням, філіям комерційних банків, які мають операційні каси, установою банку за згодою відповідного регіонального управління встановлюються граничні залишки готівки в цих касах.
При цьому враховується:
- обсяг готівкового обороту;
- умови роботи даного банку.
Граничний залишок операційних кас може бути встановлено в розмірі близькому до внутрішньомісячної потреби в касових ресурсах. Касове обслуговування установ банків здійснюється операційним відділом Республіканського банку Криму, регіональних управлінь НБУ на підставі укладених між ними угод.
Підкріплення операційних кас установ банків проводиться із оборотних кас Республіканського банку Криму, регіональних управлінь НБУ за грошовим чеком або через інкасаторів НБУ. Суми підкріплення відносяться на кореспондентський рахунок. У цьому випадку установи банку надсилають в операційний відділ НБУ платіжні доручення для отримання готівки з коррахунка. Відповідальність сторін щодо виявлених недостач грошей при перевезенні обумовлюється між ними угодою.
Установи банків, які мають надлишок готівки, здають його до оборотної каси операційних відділів за касовими об'явами, або через інкасаторів із зарахуванням цих сум на коррахунок відповідної установи банку.
Установи банків, які мають надлишок готівки можуть також передавати його іншим банкам, які мають потребу в підкріпленні, за погодженням із регіональним управлінням НБУ. В межах одного регіону передача готівки між установами одного банку може здійснюватися без погодження з відповідною установою НБУ. При цьому порядок кореспондентських відносин між установами банків визначається відповідними угодами.
Передача готівки проводиться шляхом списання відповідної суми з кореспондентського рахунка установи банку-одержувача й зарахування її на кореспондентський рахунок банку, що передає кошти. До проведення операцій на коррахунках передача готівки з однієї установи банку до іншої не допускається. Видача готівки одержувачу здійснюється за виданим касовим ордером, довіреністю або за чеком.
Керівники, головні бухгалтери, завідувачі касами зобов'язані забезпечити суворе дотримання правил здійснення емісійно-касових операцій. Про кожен випадок порушення емісійно-касової дисципліни, а також про вжиті заходи керівники банків відповідають за підпорядкуванням, а про випадки незаконного випуску грошей в обіг - перед правлінням НБУ. До установ банків і службових осіб, винних у порушенні правил організації емісійно-касової роботи, можуть бути застосовані передбачені відповідними законодавчими актами заходи фінансового та дисциплінарного впливу, а в окремих випадках - парна відповідальність.

Кредитне регулювання - це спеціальна низка заходів держави, що здійснюються через банківську систему і спрямовані на зміну обсягу структури та динаміки кредитного ринку з метою впливу на стан економіки.
Банківські ресурси - це сукупність грошових коштів, що знаходяться у розпорядженні банків і використовуються ними для здійснення активних та інших операцій. Таким чином, банківські ресурси можна вважати банківським капіталом.
Згідно зі статтею 4 Закону "Про банки і банківську діяльність" держава самостійно формує та використовує власні банківські ресурси, які складаються з коштів банків, залишків коштів на поточних рахунках підприємств, установ та організацій, вкладів населення, коштів на бюджетних рахунках, коштів у міжбанківських розрахунках та інших грошових ресурсів.

Власний капітал банку займає незначну частку у загальному обсязі капіталу банку (до 10%), що обумовлено специфікою діяльності комерційного банку як установи, що здійснює мобілізацію тимчасово вільних грошових ресурсів на фінансовому ринку та надає їх у позику. Проте власний капітал має важливе значення для ефективного здійснення банківської діяльності. Він виконує три важливі функції:
1) захисна - страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист інтересів кредиторів комерційного банку у випадку його ліквідації або банкрутства;
2) оперативна - особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного капіталу профінансувати придбання основних засобів, оренду приміщення та початок фінансової діяльності;
3) регулююча - при встановленні економічних нормативів регулювання комерційних банків важливе місце відводиться нормативам капіталу банку.
Власний капітал банку при обчисленні економічних нормативів поділяють на капітал першого та другого рівня (основний та додатковий):
До основного капіталу відносять:
- зареєстрований статутний капітал банку;
- емісійні різниці;
- результати минулих років (нерозподілений прибуток);
- результати минулого року, що очікують затвердження (розподілу).
До додаткового капіталу належать:
- загальні резерви банку;
- резервний фонд;
- результати переоцінки основних засобів;
- результат поточного року (нерозподілений прибуток).

Залучені та запозичені банківські ресурси складають переважну частину банківських ресурсів (85-90%). Тому їм притаманний широкий спектр форм і видів залучення, що характеризується їх класифікацією.
Залучені ресурси банків існують у двох основних юридично-правових формах: у формі депозитів та формі короткострокових боргових цінних паперів.
Характеристика залучених банківських ресурсів.
1. Кошти до запитання суб'єктів господарської діяльності - поточні рахунки суб'єктів, кошти за довірчими операціями, кошти в розрахунках, розподільчі рахунки суб'єктів господарської діяльності, цільові кошти до запитання, кошти для розрахунків платіжними картками.
2. Строкові кошти суб'єктів господарської діяльності - короткострокові й довгострокові депозити суб'єктів господарської діяльності, кошти отримані за операціями ДЕПО.
3. Кошти до запитання фізичних осіб - поточні рахунки, кошти за довірчими операціями фізичних осіб, кошти в розрахунках, кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками.
4. Строкові кошти фізичних осіб - короткострокові та довгострокові депозити фізичних осіб.
5. Кошти бюджету й позабюджетних фондів України - кошти бюджетів України до розподілу, кошти Державного бюджету України, бюджетні кошти клієнтів, які утримуються з Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів та бюджетні кошти клієнтів, що утримуються з місцевих бюджетів, кошти позабюджетних фондів.
6. Кредиторська заборгованість - кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами банку, сума транзитних рахунків за операціями з клієнтами банку.
7. Цінні папери власного боргу (крім субординованого боргу) - прості векселі, емітовані банком, ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком.
Запозичені банківські ресурси також характеризуються двома юридично-правовими формами реалізації: кредити, отримані від інших банків (в тому числі НБУ), та цінні папери субординованого боргу.
Характеристика запозичених банківських ресурсів.
1. Кошти НБУ - коррахунок НБУ в комерційному банку, короткострокові кредити, отримані від НБУ-(овердрафт за коррахунком, за операціями РЕПО, через аукціони, ломбардні кредити, стабілізаційний кредит, інші кредити), довгострокові кредити, отримані від НБУ (через аукціон, за рахунок коштів міжнародних фінансових організацій, стабілізаційний кредит, інші довгострокові кредити).
2. Кошти інших банків - кошти до запитання інших банків (кореспондентські рахунки), строкові депозити інших банків (депозити овернайт, гарантійні депозити, короткострокові та довгострокові депозити), кредити, отримані від інших банків (овердрафт за коррахунками, кредити овернайт, за операціями РЕПО, інші короткострокові та довгострокові кредити, отримані від інших банків, фінансовий лізинг від інших банків).
3. Кредиторська заборгованість за операціями з банками - кредиторська заборгованість за операціями з готівкою, інша кредиторська заборгованість за операціями з банками.
4. Цінні папери субординованого боргу - боргові цінні папери, випущені банком, що відносяться до категорії інвестиційних (більше одного року) - банківські облігації, як правило, безстрокові або конверсійні.

Вклад - це грошові кошти у готівковій або безготівковій формі, у національній або іноземній валюті, що передані банку їх власникам, або третьою особою за дорученням та за рахунок власника для зберігання на певних умовах. Вкладні операції є основним джерелом формування залучених банківських ресурсів.
У зв'язку з тим, що склад юридичних осіб неоднорідний, вклади також можна класифікувати залежно від форми організації, суб'єкта економічних відносин, форми власності, характеру інвестицій та інших ознак.
Вклади до запитання призначені для здійснення поточних розрахунків, розміщуються у комерційних банках на поточних та контокорентних рахунках і можуть бути у будь-який час частково або повністю поповнені або використані.
При відкритті поточних рахунків за вкладами до запитання юридичні особи укладають із банком спеціальну угоду, а фізичним особам відкривається та ведеться ощадна книжка.
Строкові вклади - це грошові кошти, розміщені у банку на суворо обумовлений термін. За термінами їх можна поділити на коротко-, середньо- та довгострокові. При розміщенні строкових вкладів між банком та вкладником укладається депозитна угода, що передбачає основні умови зберігання та вилучення строкового вкладу. Строкові вклади можна поділити на два види:
- прості (звичайні);
- вклади з попереднім повідомленням про вилучення.
Ощадні вклади призначені для нагромадження або розміщення грошових заощаджень. Як і строкові, вони можуть поділятись за термінами, проте їх основна відмінність полягає у можливості поновлення у будь-який момент. Основними користувачами ощадних вкладів є фізичні особи. Вилучення ощадного вкладу, як правило, повинно здійснюватись за попереднім повідомленням.
Банки сплачують за користування грошовими коштами їх власникам відповідну плату у вигляді процентів, які встановлюються диференційовано залежно від виду вкладу, терміну зберігання, суми. Найнижчі проценти за вкладами до запитання. Строкові та ощадні вклади характеризуються підвищеними процентами. За порядком сплати та нарахування процентів розрізняють вклади:
- з постійною або змінною процентною ставкою;
- з простими або складними процентами;
- з періодичним нарахуванням та виплатою процентів або після закінчення терміну вкладу.
Залучення депозитів комерційними банками може здійснюватись також за допомогою випуску боргових короткострокових цінних паперів. До них належать:
- депозитний сертифікат;
- ощадний сертифікат;
- банківський вексель.
Зазначені цінні папери емітуються банком на певний термін або до запитання, іменні або на пред'явника, з виплатою процента або урахування дисконту.
З метою гарантування збереження вкладів фізичних осіб при банкрутстві банків у 1998 р. був прийнятий Закон України "Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб". Даний фонд створено при НБУ. Статутний капітал формувався за рахунок внесків держави та комерційних банків у розмірі 1% від статутного фонду. Надалі комерційні банки зобов'язані відраховувати до фонду у вигляді внесків від суми залучених вкладів фізичних осіб. Використовуються кошти фонду для відшкодування сум вкладів фізичним особам вкладникам збанкрутілого банку. Максимальна сума гарантованого відшкодування 500 гривень.